Зраділи, засумували, розізлилися чи злякалися… Природні реакції на життєві події іноді здаються нам неправильними, небажаними. Відчуваючи хвилю емоцій, що раптово нахлинула у зовсім недоречний, на вашу думку, момент, ви опиняєтеся перед вибором – за будь-яку ціну, усіма силами вдавати, ніби все гаразд, чи відкрито висловити те, що кипить усередині. Як розв’язати цю дилему? З одного боку, усі ми чули і знаємо, що придушення емоцій загрожує серйозними проблемами зі здоров’ям, а з іншого – виливати усі переживання на голови близьких у сім’ї чи колег на роботі шкідливо для стосунків. Як правильно давати собі раду з емоціями, навчитися їх проживати та зріло виявляти, “LIKE” розпитав у фахівця – психотерапевта Ольги Барабаш.
“За теорією позитивної психотерапії, ми народжуємося з двома базовими здібностями – знати і любити. Завдяки першій ми вчимося думати, робимо висновки, аналізуємо і розвиваємося інтелектуально. Друга охоплює наші емоції та почуття. Для гармонійного життя, сповненого щастям та здоров’ям, обидві ці здібності повинні бути у балансі”, – пояснює експерт.
Пригадайте п’ятьох кумедних героїв диснеївського мультфільму “Думками навиворіт”: Радість, Печаль, Страх, Гнів та Огида. З цієї п’ятірки емоцій найбільш дозволеною, звичайно, є радість. Для нас це хороша емоція. Тому ми готові приймати її та виявляти. Втім, і тут є обмеження: аби не здатися нестриманими та дивними, радіти можна лише в межах розумного – не надто бурхливо. Щодо решти, їх негласно занесено у “чорний список” небажаних.
Розділяючи емоції на позитивні та негативні, ми часто забуваємо про те, що насправді вони усі корисні. Саме так: гнів, страх, відраза – це адекватні емоції-охоронці, що покликані захищати вас у разі фізичної чи психологічної небезпеки. Ви ж ніколи не ризикнете їсти те, що викликає у вас огиду. Зрозуміло, адже так легко отруїтися. При цьому ви можете нехтувати цим відчуттям у спілкуванні з людьми. А дарма. Не прислухаючись до своїх внутрішніх засторог, можна так само легко отруїти своє життя токсичними стосунками.
Власне тому усі емоції потрібні. Кожна з них дає нам життєво важливі сигнали.
Роздратування і злість, як вартові, чатують на особистісних кордонах, попереджаючи про зазіхання на вашу територію. Вони вказують на те, що хтось ззовні має намір перейти або вже перейшов межу.
Страх виконує функцію захисту і попередження. Він визначає поведінку у разі небезпеки, коли людина відчуває загрозу.
Відраза або огида до особи чи явища свідчать про бажанням позбутися цього як чогось шкідливого.
Сум – маркер закінчення, ознака прощання з тим, що завершилося. Дуже важливо дозволити собі прожити це відчуття. Якщо ви не проживаєте сум, ви не зможете прожити радість. Заперечуючи хвилю суму, ви ризикуєте не просто приглушити біль, а застрягти у печальному минулому на кілька років.
Гнівом ми реагуємо на небезпеку втратити щось дуже значиме. Він допомагає усунути джерело болю, занепокоєння або хвилювання.
Тож емоції, які ми звикли вважати негативними, насправді є невід’ємною частиною нашого життя. Притлумлюючи їх, людина автоматично краде у себе здатність відчувати. Приглушувати, витісняти, позбуватися, не звертати уваги, блокувати “неправильні” почуття не здорово ні для душі, ні для тіла. Хоча у нашій культурі, у нашому соціумі так прийнято. У більшості сімей дітей ще змалку вчать стримувати, приховувати свої емоції, уникати їх вираження. Дорослі дають чіткий посил – “не злись”, “не бійся”, інакше навішують ярлик “поганий”, “боягуз”. Відбувається підміна понять: якщо малюк боїться зараз, це ще не означає, що він за природою боязкий. Просто у певній ситуації він відчуває загрозу. Штампи на зразок “сильні хлопці не плачуть”, “гарні дівчата скромні і ввічливі, вони так не поводяться” нав’язуються з дитинства і пускають міцне коріння у свідомості. “Не протестуй, не переч, будь слухняним” – через ці батьківські настанови виникає багато блоків, визначаються рамки, яким треба бути. Згодом, навіть не усвідомлюючи цього, ми, вже дорослі, намагаємося їм відповідати і не можемо вийти за їх межі.
Що у результаті? Затамовані, пригнічені, непрожиті, часто навіть неусвідомлені почуття затаїлися всередині та нагромаджуються. Ви терпите, терпите, терпите, терпите – а тоді “несподівано” вибухаєте. Емоційно – у вигляді депресії, нервового зриву, або фізично – у вигляді хвороби. Накопичені емоції переростають у симптоми – психосоматичні недуги, коли скаче тиск, болить голова, шлунок. Звідси інфаркти у молодих чоловіків, панічні атаки у чемних дівчат. Так тіло кричить про наші притлумлені почуття і потреби.
Блокувати емоції – це те саме, що зупиняти ріку. Крім того, що багато життєвої енергії йде на стримування цього потоку, так ще й увесь негатив акумулюється в тобі. Рано чи пізно вода все одно знайде спосіб вирватися назовні, хоч, ймовірно, вже з більшою руйнівною силою. Якщо ви глухі до легкого прояву своїх почуттів, в хід піде важка артилерія – не простий біль, а серйозна хвороба, що змусить бути уважнішим та замислитися.
Місія здійсненна: виявити та прожити
Роками ми вчимося приховувати “недозволені” емоції не лише від інших, але й від себе. Визнати їх та скинути маски непросто. Усвідомлення своїх почуттів вимагає не лише розуму, а й неабиякої сміливості. Від постійних заборон на прояв емоцій втрачається здатність їх відчувати та розуміти. Через це стає доволі проблематичним відповісти на запитання, чого я хочу. Не того, чого очікують батьки, чоловік, діти, колеги, а того, чого насправді бажає моя душа.
Проста ситуація: можна три години сидіти і теревенити з приятелькою, не відчуваючи, що вас вже буквально нудить від цього спілкування. Після такої “приємної” зустрічі вас буде мучити сильний головний біль, а ви можете навіть не усвідомлювати його причини. Хоча якби ви були більш чутливими до своїх відчуттів та своєчасно зрозуміли, що на сьогодні вже досить і ви не хочете більше тут бути, то змогли б скорегувати свою поведінку та не доводити себе до головного болю. У цій ситуації мова йде не про те, аби заявити іншій людині про свій дискомфорт, а про набагато глибший рівень – усвідомити цей дискомфорт і чесно зізнатися собі в цьому.
Інший приклад невміння прислухатися до себе – заїдання тривоги та страхів. Шматочок тортика, а краще два – і на душі стає ніби й спокійніше. Така чуттєва глухота часто буває психологічною причиною зайвої ваги. Відчуваючи неспокій, людина починає його заїдати. Не визнаючи своїх справжніх переживань, не задовольняє реальну потребу – емоційний голод, а заміщує його поїданням смачненького.
Тож насправді зізнатися у своїх відчуттях навіть самому собі дуже складно. Іноді для цього треба проявити справжню супергеройську мужність. Чи це потрібно? Звичайно, так. Для того, аби задовольнити справжню потребу.
Уміння усвідомлювати свої емоції та розуміти почуття інших людей називають емоційним інтелектом. Це поняття з’явилося у психології відносно недавню як аналог класичного IQ. Тільки тут за допомогою різноманітних тестів визначають не рівень інтелекту, а емоційні здібності.
EQ – це здатність розпізнавати свої почуття та емоції, вміння їх розуміти і проживати.
Якщо рівень емоційного інтелекту низький, ви не можете самостійно дати раду з емоціями, що вирують, або навпаки, відчуваєте блоки, краще звернутися до кваліфікованого психотерапевта.
Перший крок до здорового поводження зі своїми емоціями – перестати їх заперечувати та соромитися. Вони частина вас, і ви маєте на них право! Коли хвиля емоцій спаде, спробуйте проаналізувати, що сталося, і зрозуміти, що саме викликало таку вашу реакцію.
Як “випускати пару” екологічно для себе та інших?
Насправді, негативними є не емоції, а ситуації, які їх викликають, і наша реакція на них. Дорослість та зрілість полягають не в тому, щоб не злитися, не гніватися, не сумувати, а в тому, щоб робити це екологічно та скеровувати емоцію у потрібне русло.
До прикладу, якщо ви втрачаєте щось значиме у своєму житті – близьку людину, роботу чи щось інше, дозвольте собі посумувати. Визнайте, що відчуваєте страх, біль, сум. Дайте собі стільки часу, скільки потрібно. Поплачте. Якщо заблокуєте цей порив, є шанс хронічно застрягнути у цьому стані на кілька років. Непрожитий сум і злість – це пряма дорога до депресії або хвороби.
Варіантів проживання емоцій безліч: пожалітися мамі, розказати подрузі, записати в щоденнику, написати лист, який ніколи не дійде до адресата. Виплесніть усе, що накипіло. Дуже добре з емоційною напругою справляється фізична активність. Спорт, танці, співи переводять невисловлені емоції на фізичний рівень і допомагають їх відпустити. Тому підіть у спортзал, віддубасьте боксерську грушу, викричіться на концерті – це корисно.
Взаємодіяти зі світом виключно на платформі розуму – сухо та нецікаво. Чи можна мозком зрозуміти, що любиш іншу людину? Тільки за допомогою почуттів ми можемо прожити життя на повну, відчути його мінорні та мажорні ноти, пізнати себе та інших. Емоції допомагають усвідомити наші бажання. Ми не можемо надумати собі щастя, ніяка залізна логіка і гострий розум тут не допоможуть. Наші емоції – це аж ніяк не слабкість, а ознака людяності. Саме вони роблять наше життя яскравим та різнобарвним.
| Техніка “Про що мені говорить моє тіло?” Наше тіло ніколи не обманює. Поставте собі запитання і спробуйте чесно на них відповісти: “Про що говорить моя хвороба?”, “Якщо б моє тіло могло розмовляти, що воно б мені сказало?” |
Наталія Кріль
