Такої позитивної людини я, чесно кажучи, уже давно не зустрічала. Здається, цього харизматичного й завжди усміхненого чоловіка ні що не може вибити з колії. А якщо сюди додати ще й беззаперечний талант, наполегливість і найголовніше — любов до власної справи, вийде чергова історія успіху, якою неодмінно хочеться поділитися із читачами. Про те, чим гумористи беруть за душу глядачів, як КВН подарував йому не лише успішну кар’єру, а й кохання, та чого чекати від запальних «тернополян» у новому році, розповідає актор, сценарист, автор скетч-шоу «Країна У», капітан команди «V.I.P Тернопіль», щасливий чоловік і батько Віктор ГЕВКО.
Вікторе, початок нового року — це зазвичай час підсумків та планів на майбутнє. Чим запам’ятався Вам 2019 і чого чекати у 2020-му?
Минулого року ми дали 68 концертів загалом. Це доволі багато, особистий рекорд для «V.I.P Тернопіль». Уже вдруге були в Америці, але з більшим туром. Зібрали 21 млн переглядів «Синьої смужки», що теж для нас є певним рекордом, тож будемо далі працювати і в цьому напрямі. Насправді багато роботи. І плани в нас ще грандіозніші: усе, що було у 2019-му, збираємося помножити. Більші тури, нові цікаві проєкти.
Якщо ми вже зачепили тему «Синьої смужки», то чи не пора перетворити ВІА «Кип’яток» в окремий, повноцінний проєкт?
Мені здається, що це якраз цікаво в рамках «V.I.P Тернопіль». Окремих співаків у нас, в принципі, достатньо. А ось такого, щоб і спів, і гумор, і музика — бракує.
А чому взагалі вирішили співати?
Ну почнімо з того, що в нас у команді є професійний співак — Аркадій Войтюк. І в якийсь момент пісні почав собі намугикувати й Володька. Тож ми пішли на студію і з професійними музикантами все це записали. Оскільки ми ще й гумористи, придумали сценарій кліпу, образи дівчини та хлопців, записали передісторію і, як бачимо, воно знайшло відгук.
А для Вас особисто це був перший вокальний досвід чи доводилося й раніше співати?
Ми вже давно виступаємо на сцені, а тут, хоч-не-хоч, треба час від часу співати. Але так, щоби безпосередній вокальний досвід, щоби записувати пісню, — це вдруге, вперше був «Випускний».
Вікторе, я ось скільки різних інтерв’ю Ваших переглядала, сторінку в інстаграмі, та й навіть зараз, спілкуючись наживо, помітила, що Ви завжди усміхаєтесь. Чи легко постійно тримати цю марку?
Це, мабуть, внутрішній стан людини. Кожен взагалі по-різному сприймає світ й те, що відбувається довкола. Я, напевно, оптиміст. І навіть коли є проблеми, дотримуюсь думки, що треба їх вирішувати й рухатись далі. А з усмішкою це робити легше (усміхається).
Ваша робота доволі нелегка: глядач сьогодні став вимогливішим, чекає постійно чогось нового. Чим можна сьогодні підкупити публіку?
Якби ж ми знали стовідсоткову відповідь на це питання, то, мабуть, нині б уже збирали цілі стадіони, як Олег Винник (сміється). Хоча гумору збирати стадіони певно все-таки не властиво: і звук не такий, і жанр для цього не підходить. Але в нього є така цікава властивість, підтримуючи яку, усе буде о’кей: треба просто думати й писати так, щоби це було смішно. Якщо людині смішно, вона особливо не роздумує над тим, плоский цей жарт чи ні. Вона просто сміється.
Гумор — це радше імпровізація чи все-таки ретельно продуманий сценарій?
У гуморі все, як по нотах. Якщо імпровізація — то це виключно окремий конкурс. А якщо виступ — тут, як правило, не місце імпровізації взагалі. Над написанням жартів працювати доводиться довго й ретельно. Є класні автори, які вміють правильно його формулювати: речення мають бути чітко побудовані, кожне слово стояти на своєму місці, а не деінде, перед ним немає бути нукання, акання, бо це відволікає слухача, усе має бути логічно, чітко, як симфонія.
Сьогодні «V.I.P Тернопіль» активно гастролює не лише Україною, але й за кордоном. А чи не думали вийти на екрани, як це зробили багато інших команд, створити окреме ТБ-шоу?
Звичайно, думали. Кожна команда про це думає. Але так вийшло, що останнім часом ми були дуже зайнятими. Хоча все може бути, чому б і ні.
Якщо ми вже заговорили про телебачення, то Вас у народі більше знають як «головного кума країни» — чи погоджуєтеся з цим? Чи не набридло це прізвисько?
А знаєте, ні, не набридло. Усе нормально, усе заслужено (сміється). Люди дивляться телевізор, бачать цього персонажа, багато хто знаходить у ньому себе. Кум він такий… Хоче щось десь заробити, щось зробити, аби сильно не напрягатися, щоби каса впала, усе було, але зусиль на це витратити мінімум. Думаю, українців у нас таких є багато.
Зазвичай люди ототожнюють картинку на екрані з реальною людиною. Що ж насправді спільного в кума та Віктора Гевка?
Позитивний настрій — це і є спільне. Сприймати все не те, що з гумором, а максимально позитивно. А в іншому я все-таки серйозніший за кума (сміється).
У Вас за плечима чимало комедійних ролей, а чи не хотілося зіграти навпаки — щось серйозне і драматичне?
Мабуть, я до цього ще не доріс. За віком або часом. У мене таких бажань поки що не виникало. Не настільки все це набридло і приїлось, щоби я хотів уже десь пустити сльозу. Ні, мені поки що цікаво і прикольно працювати у сфері гумору.
Не можу не запитати про особисте. Чула, що дружину Вам теж подарував гумор, власне, КВН. Як так трапилося?
О, це було дуже давно, але то правда. Ми вже були командою КВН, яка починала виступати у лігах, а моя майбутня дружина на одному з фестивалів виступала за університетську команду. Там ми й зустрілися. Усе почалося на одній сцені.
Робота публічних людей забирає дуже багато часу: гастролі, тури, сьогодні ви в одному місті, завтра в іншому… Як ставиться до цього кохана? Чи не ревнує до роботи?
Ні, вона вже звикла. Були періоди, коли це давалося важко. І, звичайно, мені було легше, усе активніше відбувалося. А коли ти залишаєшся вдома, воно важче. Але з того моменту, коли в нас з’явився син, їй точно веселіше (сміється). А взагалі, вона в мене молодець, сприймає це все так, як треба. Я колись дуже хотів, щоб усе так і було, щоби дружина мене розуміла, бо це моє життя й по-іншому не можу.
Робота роботою, але мусить бути час і для відпочинку. Якому надаєте перевагу, де відновлюєте сили?
Ви знаєте, у нас такий ненормований графік, що такого, як у більшості людей — субота-неділя вихідні, немає. У мене все змішано: якщо з травня до серпня й був якийсь вихідний, то це круто. Час на відпочинок — це дірка в графіку між зйомками, виступами, корпоративами та весіллями. І як тільки вона з’являється — одразу кудись їду, лечу, стараюся відпочити, але теж, як правило, активно.
Десь чула, що Ви любите мандрувати…
Так. Ми навіть із дружиною через це відкрили власну туристичну компанію. Самі багато побачили, й іншим уже можемо порекомендувати.
А є, власне, якесь улюблене місце, куди хочеться повертатися знову і знову?
Поки що немає. Навпаки, прагнемо їхати щоразу в нове місце, щось нове бачити. Світ такий величезний, що хочеться його досліджувати. Є люди, яким подобається тихий і спокійний, уже накатаний відпочинок. Але це не про мене.
Буквально кілька хвилин тому ми згадували про роботу на весіллях — чому вирішили взятися за цю справу чи така доля всіх гумористів?
Я не хотів, дуже довго не хотів. Але знайомі ведучі почали пропонувати мене на заміну, люди дзвонили… Я всім відмовляв, але коли цих дзвінків у день стало три-чотири — зрозумів, що треба погоджуватися (сміється). Перше весілля, як екзамен, — було страшно, треба було добре підготуватися, бо ж усі на тебе дивитимуться, тобі доведеться щось говорити. Це зараз мене знають, а тоді треба було себе добре зарекомендувати. І все, слава Богу, вийшло. Буду відвертим — це насамперед хороші прибутки, але для мене це ще і творчість. Можливо, комусь не подобається ця робота і вони беруться за неї, аби заробити, й тішаться, коли «відбули». Я ж іду на весілля, як на концерт, — і від цього отримую не менше задоволення.
Ви постійно говорите про те, що отримуєте задоволення від усього, що робите. Чи можна тоді сказати, що сьогодні Ви цілком щаслива людина?
Мабуть, так. Хоча не цілком. Але вже точно не можна казати, що я нещасливий. У мене хороша сім’я, робота, яку люблю, ми чогось у ній таки добилися, бо знаю багато колективів, які так і не досягли того, що ми зараз. І водночас сподіваюся, що в мене ще все попереду.
