Із вікон їхньої оселі одночасно видно міську ратушу, Катедру й гірську красуню Говерлу. Утім основна особливість оселі сімейства Стециків не в мальовничих краєвидах, що видніються з висоти 10-го поверху, і навіть не в диво-гойдалці, що замешкала на мансарді, а в неймовірній енергетиці щастя, природності та затишку, які панують у кожному закутку цього арт-помешкання.
Щодня родину Стециків першою зустрічає диво-шафка, що зачаїлася в коридорі: за вузенькими дверцятами, у дрібних на перший погляд комірчинках мешкають речі всієї сімʼї ‒ мами Наталі, татка Яреми, синів Юрка та Захарка, а також доньок Насті й Софії, – як у дитсадку. Щоправда, замість традиційних наліпок із зайцями та ведмедиками тут тільки натуральне дерево та набиті на полотні народні візерунки. А от громіздких шаф у цій оселі не люблять – залишилася лише одна, подарована друзями, та й то, жартує господиня, лише тому, що була ну дуже вже гарна. Така любов до мінімалізму дісталася в спадок від маленької хрущовки, де мешкали раніше. Тоді до кожного предмету, який заносили в хату, ставилися особливо ретельно, бо кожна валіза, що «не в тему», порушувала атмосферу. Нині на брак місця гріх нарікати, але побороти раціональність у використанні простору ніяк не вдається. Та й, мабуть, не треба.
Праворуч по коридору – кухня-їдальня. Не типова для більшості сучасних домашніх інтерʼєрів: зі старезним бамбетлем, експериментальної довжини столом, за яким зручно вміщаються всі домашні, вузесенькою й на диво місткою (замінює три стандартні кухонні шафки) полицею, яку ретельно проектували, а також бетонними стелею й стінами. Саме ця дика штукатурка, ‒ пояснює Ярема, ‒ допомагає творчій парі відпочивати вдома від роботи. Хоча на перший погляд вона видається незатишною і навіть агресивною.
«Ми й не рекомендуємо людям використовувати цей елемент. Тобто ми в цій справі професіонали, але відсутність декору стін у нас вдома дозволяє чистіше розуміти, який декор мав би краще «працювати» у людей. Тобто це така штука чисто професійна. У нас щодня багато кольорів, і тут у квартирі безліч кольорових плям. Але всі вони мають бути супер-емоційні – як, наприклад, малюнки дітей чи бабусин килим. Це ті емоції, які хочеться залишити. У них ‒ щось більше, ніж просто колір».
А от що справді дивує більшість люду, то це відсутність у квартирі телевізора. Це питання для Стециків старших було принциповим. Тож замість згубного телеящика вони облаштували у вітальні справжнісінький кінозал: із цупкими чорними шторами, що дозволяють зробити в кімнаті ніч навіть посеред дня, проектором та цілою купою пізнавальних фільмів, мультфільмів і передач.
Із гостьової кімнати серпантиновими сходами підіймаємся на другий поверх. Холодного бетону тут не знайдеш, навпаки ‒ своє тепло виділяє натуральне дерево та цегла. Як у крихітній капличці з двоповерховим ліжечком, де у добрій енергетиці смакують солодкими снами гості, так і в кожній із чотирьох дитячих кімнат, неодмінно функціональних, максимально природніх та мінімально наповнених, щоб не було безладу. Єдине місце, де він таки панує, це гардеробна. Тут у нелінійному та творчому порядку на полицях, шворках або підлозі перебувають наразі непотрібні, випрані або ж ще брудні речі, які потрапляють до комірчини через спільну з ванною кімнатою діру в стіні.
Та головна дивовижа цієї мансарди – чудернацька гойдалка, що звисає зі стелі на двох довжелезних линвах. Ця забавка, ‒ жартує пані Наталя, ‒ навіть породила традицію: кожен, хто приходить у гості, неодмінно мусить погойдатися. А як ні – то спробувати свої сили на шведській стінці або інших спортивних снарядах, вдало розміщених у спеціально спроектованому коридорі. Проте і це ще не все – скручена біля драбинки товстезна мотузка ніби натякає: невдовзі тут виросте ще більша дивовижа квартири у багатоповерхівці – домашній альпін-парк.
«Він уже починається, кілька елементів до нього вже є. Але це теж штука настроєва. Діти сьогодні хочуть, а завтра вони до цього байдужі, а післязавтра вони знову хочуть. Але вони ростуть, змінюються. Тому я думаю, якщо не встигну на їхній настрій, то буде альпін-парк мені для розваги. Але до того вже йде. Нещодавно ми встановили турник із класної труби нержавіючої, зʼявилася гойдалка – це теж частина альпін-парку, і драбинка, що там висить. Ще мають бути лазалки спеціальні й скалолазні зачепи, але до цього має дійти настрій». Незабаром дещо зміняться і кімнати малечі. Однотонні стіни заграють барвами та кольорами, щоб не пригнічувати дітей одноманітністю. А ще господарі колоритної домівки планують поміняти в оселі вікна: замість шкідливого пластику, який залишили їм забудівники, встановлять деревʼяні рами. Мовляв, крізь них куди приємніше щовечора споглядати за тим, як лягає спати сонечко.
Наталія Лозовик
