«Смарагдове місто» із сотнями квітучих алей. Таким видається Івано-Франківськ зі шпальт старих радянських газет. Грандіозні реконструкції парку, сквери понад річками та міні-квітники на підвіконнях багатоповерхівок. Невідомо, де закінчується пропаганда, яка тісно межує із правдою. Однак розкішних трояндових клумб у столиці Прикарпаття тепер вже майже ніде не побачиш. Хоча ще донедавна вони тішили мешканців своєю красою навіть на околицях міста.
Парк із гамаками та квітами
Гуляючи нині алеями парку імені Тараса Шевченка, можна лише здогадуватися, наскільки амбітні плани мала місцева влада у 1949 році щодо його реконструкції. На неї виділили 300 тисяч карбованців, писала «Прикарпатська правда». Анонсували суттєве збагачення рослинного розмаїття: півтори тисячі коренів різних дерев, чагарників і безліч квітів. З’єднання озер, які наповнювалися з Бистриці, мало підняти рівень води, що дозволило би відкрити у парку басейн для плавання і водну станцію для катання на човнах.
Тоді ж якраз завершувалось будівництво зеленого театру у самісінькому серці парку та мав запрацювати новий танцювальний майданчик. Сподівалися також на відкриття великого фонтану з ілюмінацією неподалік від центрального входу, обіцяли збільшити кількість атракціонів, крамниць, буфетів і лавок для відпочинку. А на одній з алей навіть мали з’явитись гамаки!
Щоправда, згодом, у 1965 році на сторінках тієї ж «Прикарпатської правди» мешканці нарікали, що у парку зменшується кількість зелених насаджень.
А от на площі біля головпоштамту розкинулося справжнє квітуче королівство. До липня 1956 року там збудували 12-метрову алею з триметровими рабатками для квітів. Трояндова доріжка починалася від будинку головпоштамту і закінчувалась навпроти магазину «Гастроном». Крім того, посадили ще й 40 декоративних дерев і 130 погонних метрів чагарників.
Позаземна флора
Якщо квітів на Землі ставало замало, пошукати їх можна було у Космосі. Читачів «Прикарпатської правди» систематично знайомили з найновішими науковими дослідженнями. От тільки марсоходів тоді ще не придумали. Тим не менше, в одній зі статей за 1948 рік йшлося про доповідь радянського астронома, члена-кореспондента Академії наук СРСР Гавриїла Тихова, яка стосувалася його останніх досліджень рослинності на Марсі. Дослідник започаткував цілий науковий напрям «астроботаніка». Він не стверджував, що флора на Марсі справді є. Проте шукав докази цього, вивчаючи, зокрема, земні рослини у різних кліматичних умовах.
Вчений припускав, що у полярних окраїнах Марса, де Сонце не заходить впродовж більшої чи меншої частини марсіанського півріччя, температура змінюється дуже мало, залишаючись постійно вищою від нуля. Ці полярні місця є найбільш сприятливими для рослинного життя на Марсі. За рік, за земним обчисленням, рослини там встигають зазеленіти, зацвісти, відцвісти і дати насіння. Потім вони ховаються у ґрунт під захист листя попередніх років.
Також висловлювалось припущення, що рослинність повинна бути низькорослою, яка прилягає до ґрунту. В основному трави і кущі зелено-блакитного, блакитного та навіть синього кольорів.
Пальми і квіткові конкурси
Диковинок містянам вистачало і на Землі. Незвичними для тодішніх клумб були пальми. Вони спокійнісінько росли у теплу пору року. Восени екзотику викопували для «зимування» у теплиці, а на її місце висаджували осінні квіти.
Більш звичним був дикий виноград на стінах будинків. Ним влада планувала озеленити понад 200 споруд на вулицях Пушкіна (Чорновола), Дзержинського (Мазепи) та Галицькій.
Популярності набувала практика квітчання багатоповерхівок. Влітку у місті визначали претендентів на звання власника найгарнішого балкона. Квітучі витвори мистецтва з’являлись на сторінках «Прикарпатської правди». Конкурси оголошували навіть на найкраще подвір’я. Однак частенько прибудинкові території просто заростали бур’янами.
Свідомими та дбайливими у ставленні до природи були далеко не всі містяни. Квіти із клумб нещадно зривали. Непоодинокими були випадки, коли люди витоптували газони у парках, створюючи чимало зайвих доріжок. Потерпали й дерева, особливо нечисленні в Івано-Франківську магнолії. Їхні прекрасні величезні суцвіття ставали предметом знущань вандалів. Намагаючись зірвати квіти, хулігани ламали при цьому й гілки.
І все це незважаючи на те, що ще у квітні 1961 року міськрада прийняла постанову про охорону зелених насаджень та догляд за ними на території міста. Згідно з нею, заборонялась забудова земельних масивів із зеленими насадженнями будь-якими спорудами. Не можна було зрубувати, ламати, пересаджувати дерева, вирізати на них написи чи знаки, прибивати таблички, прив’язувати мотузки для білизни чи гойдалки. Неприпустимим вважалось зривання квітів, ходіння по газонах та їхнє засмічення.
Між тим, квітникарство таки намагалися культивувати серед населення. До Дня перемоги у 1964 році вперше відкрилась виставка квітів у Краєзнавчому музеї. Експонати геліотропів, амарилісів, араукарій, клівій, цикламенів та інших видів виростили квітникарі домоуправлінь, обласної станції юних натуралістів і звичайні домогосподарки.
А в 1968 році Івано-Франківськ, схоже, планував побити всі рекорди за кількістю зелених насаджень. На сторінках «Прикарпатської правди» хизувалися, що вуличної території для посадки дерев майже не залишилось – лише вулиця Микитинецька. Тож акцент у справі озеленення робили на берегах Бистриць та у тих частинах міста, де ще бракувало розкішних скверів. Щоправда, поблизу річок молоді саджанці підстерігала небезпека. Ламати їх бралися хулігани. А ще поласувати соковитою зеленню не гребували і кози, які мирно паслися на тамтешніх галявинах.
Ольга РЕГА
За матеріалами газети «Прикарпатська правда» (1948-1968 рр.)
