За високими мурами, поміж старими деревами ховається історія. Колись розкішний маєток власників міста, згодом – елітний військовий шпиталь, тепер – занедбана територія з численними таємницями. Це все – палац Потоцьких в Івано-Франківську, який, попри старенькі будівлі, що поволі руйнуються, викликає неабиякий інтерес у громади. Він надихає, вабить і час від часу змушує пильно вдивлятися з-за огорожі вглиб вічно зачиненого подвір’я.
А де ж палац?
Палац спорудили у другій половині XVII століття, ще тоді, коли місто оточували фортечні мури. Відповідно, і сам маєток був надійно захищений бастіонами та оточений ровами. Свого часу тут зупинялися імениті гості, відбувалися пишні святкування та бали. От тільки як насправді виглядав замок, можна тільки уявляти. Тутешні краєзнавці свідчень про це не мають. Є лише окремі описи оздоблення приміщень і розташування кімнат. Та як би там не було, від колишньої розкоші мало що залишилось. Тож тепер, ступаючи на територію палацу, мимоволі виникає питання: а де ж палац? Декілька розкиданих на великій площі і добряче пошарпаних часом споруд мало нагадують хороми. А все тому, що доля маєтку виявилась нелегкою. На початку XIX століття Потоцькі збанкрутували, і розпочався новий етап у житті палацу – він став військовим госпіталем. І не простим, а одним із перших та найкращих у ті часи. Звісно, його не раз перебудовували відповідно до нових потреб. У радянський період він зберіг своє військово-медичне призначення. Лікували у ньому військових і в часи незалежної України. Та ось уже понад 10 років тут тиша і запустіння. Госпіталь закрили, будівлі опинилися у приватних руках, а браму зачинили для відвідувачів.
На те, яким саме був замок, могли би пролити світло розкопки на території палацу. Адже ймовірно, що фундаменти старих будівель збереглися. Та наразі археологів туди не пускають. Втім, ентузіасти не здаються і вже роками ведуть пошуки зовні, за парканом.
Фортеця під землею
Видавець та представник історико-краєзнавчого об’єднання «Моє місто» Василь Іваночко дослідженням території навколо палацових мурів займається вже багато років. Разом із однодумцями проводять там археологічні розкопки. Раніше, каже, копали з боку Казначейства, перед тим ретельно звіривши всі доступні плани Станиславівської фортеці. Тоді натрапили на склепіння та залишки підземних ходів. Все сфотографували, але, на жаль, змушені були закопати. Та ідея відновити палац і площу навколо нього не покидала, тому вирішили продовжувати археологічні дослідження та збирати легенди.
Тепер розкопки з року в рік ведуться поблизу пам’ятника українському пасічникові Петрові Прокоповичу. Все – на волонтерських засадах та зусиллями ентузіастів. За цей час знайшли багато цікавого. Справжнє відкриття відбулося під час реставрації брами палацу Потоцьких. Не перевірити її фундамент археологи просто не могли. І в результаті дійшли висновку: палац був оточений муром не лише зовні, а й з боку міста. До того ж, залишки укріплень добре збереглися під землею.
«Коли фахівці розбирали ту браму, щоб докопатися до основи, дійшли до фундаменту, а він, виявляється, має два з половиною метри ширини, – розповідає Василь Іваночко. – Хто би під такий невеличкий мур робив такий здоровенний фундамент? І ми одразу запідозрили, що це залишки нашої фортеці – справжній мур. І справді. Біля нього зробили шурф на понад чотири метри. І на невеличкій ділянці внизу на останніх півметра був намул. Що свідчило: там був рів з водою. Виявляється, між палацом Потоцьких і шестикутною фортецею був міст і вода. І той міст був саме там, де зараз брама. Коли намул почистили, знайшли чимало артефактів, серед них – автентичні ядра, які, швидше за все, належали охоронцям фортеці».
Закопувати виявлені фортечні мури краєзнавцям шкода. Адже вони могли би стати своєрідною туристичною родзинкою, другим «Бастіоном». Тож мають варіант музеєфікації оборонних споруд.
«У нас пропозиція була, щоб ту площу опустити на 4,5 метри. Це ж цікаво – показати фортецю, яка знаходиться у землі в хорошому стані. Від брами палацу зробити міст, який мав би виходити на вулицю Шпитальну біля військової поліклініки. І зробити його максимально наближеним до того, яким він був колись. Дорогу також опустити, щоб легкові машини могли проїжджати під мостом. І тоді ми би продемонстрували всю стіну і ті залишки мурів, які порозкопували».
А ще науковці мають здогади щодо славнозвісного підземного ходу, який колись дозволяв непоміченим вийти за межі палацу. Та щоб їх підтвердити, потрібно значно розширити площу розкопок, аби мати цілісну картину мурів та підземель Станиславова.
Музей та арт-простір
Паралельно з розкопками відбуваються й інші спроби повернути «серцю Станиславова» колишню славу. Ентузіасти переконані: палац Потоцьких вельми цінний, як мінімум, з декількох причин.
«По-перше, один із корпусів має автентику з часів палацу, з 1672 року і пізніше, – розповідає історик Сергій Адамович. – На території збереглася частина Станиславівської фортеці, особливо з того боку, де гаражі – вони є фактично частиною оборонних споруд. Відповідно, це дуже цікаво, бо не так багато обласних центрів можуть запропонувати відновлення частини фортеці. По-друге, вся ця територія не була досліджена археологами. Спершу там був палац, потім госпіталь, суттєвих змін не відбувалося, тому там може бути дуже цікава археологія. По-третє, палац має комплексний характер. Він цікавий як пам’ятка історії Польщі, потім – як один з перших військових шпиталів. Тому тут можна зробити музей та показувати складову як госпіталю, так і частини Станиславівської фортеці та спадку палацу Потоцьких. Крім того, палац має велику площу, що дозволяє проводити різні акції та робити її частинкою арт-мистецького простору. Тут можна створити щось модерне зі збереженням старовинного».
Восени минулого року старовинна резиденція Потоцьких ожила. Територію ретельно прибрали та провели там «Операцію на серці міста» – мистецьку акцію, що об’єднала театральні перформанси, хоровий спів, літературні читання, пленери для художників та фотографів і майстер-класи для дітей. Згодом також приїжджали науковці з України та з-за кордону. А ініціативна група містян створила благодійний фонд, який міг би залучати грантові кошти для відновлення історичної пам’ятки. Але нині ці землі знову під замком – у судах вирішується питання, хто ж є справжнім власником палацу.
Та доки ділять землю, будівлі та права власності, палац поволі руйнується, забираючи у небуття таємниці Потоцьких, військові атаки, які відбила Станиславівська фортеця, та неповторний дух минулого, що міг би приваблювати до Івано-Франківська тисячі туристів, охочих доторкнутися до історії.
Ольга РЕГА
