В одному з номерів глянцевого видання «Like» можна знайти інтерв’ю з відомою зіркою, що нещодавно відійшла у вічність, Мариною Поплавською. Давайте згадаємо, як це було, і вшануємо пам’ять цієї воістину великої жінки.
«ЩАСТЯ У ПРОСТИХ РЕЧАХ…»
Завжди яскрава та колоритна, улюблениця публіки, направду харизматична зірка і… вимоглива вчителька. Варто їй лише вийти на сцену, і зал одразу ж потопає в аплодисментах. Її щира посмішка і дотепні жарти не залишають байдужим жодного глядача уже багато років поспіль, та мало хто знає, що поряд з акторською роботою вона ще й викладає українську мову та літературу в звичайнісінькій школі. Про те, чому не ставить своїм учням двійки, що допомагає їй блискуче грати на сцені, чому ніколи не намагалася худнути та чи вільне сьогодні її серце – в ексклюзивному інтерв’ю читачам журналу «LIKE» розповідає відома житомирянка, актриса «Дизель Шоу» МАРИНА ПОПЛАВСЬКА.
– Марино, сьогодні Ви популярна актриса «Дизель Студіо», але багато хто пам’ятає Вас харизматичною «девчонкой из Житомира». Як так сталося, що КВН змінили на ТБ?
КВН завжди був пов’язаний із телебаченням. Свого часу ми багато виступали з командою, брали участь у різних фестивалях, конкурсах, але прийшли інші часи, нові покоління і нові проекти. Періодично ми зустрічалися з КВНщиками на фестивалях. Так ми зібралися в Києві у Жовтневому палаці, де і зустрілися з хлопцями з команди «Дизель».
– Гумористичних шоу в Україні нині доволі багато, чому саме «Дизель Шоу»?
По-перше, тому що хлопці запросили мене. По-друге, мені дуже сподобався проект, серйозний підхід до роботи, його масштаби і творча наповненість. І головне — я знову можу проявити себе на сцені. А з друзями-КВНщиками ми продовжуємо спілкуватися, дружимо.
– Відкіля берете ідеї для своїх сцен – вигадуєте, чи все-таки є реальні прототипи?
Створенням образів і сцен у команді займаються професійні автори, велика команда. Вони і пишуть всі жарти. А ми, актори, адаптуємо образи під себе і втілюємо їх на сцені, на екрані, наповнюючи емоціями. Звичайно, всі образи з життя.
– Який свій сценічний образ вважаєте найбільш вдалим і близьким по духу?
Мені дуже подобаються образи жінок із досвідом, образ єврейської мами, який мені дуже близький. Він відклався в пам’яті ще з дитинства. Я виросла в Житомирі, серед представників єврейської національності, що пережили війну. Це були надзвичайно інтелігентні, з тонким почуттям гумору і відношенням до життя люди. У нас в гуртожитку були сусідки – подружки тьотя Поля і тьотя Берта. Вони часто давали мені гроші і просили сходити через дорогу за квасом і в газетний кіоск за програмою. Дуже засмучена, що не знаю, де поховані ці чудові люди. Образ єврейської мами я присвятила саме їм.
– Як вдається настільки приголомшливо грати роль тещі, якщо у реальному житті Ви нею ніколи не були?
В житті є багато прикладів. Мені здається, що образ тещі ми сприймаємо дуже стереотипно. Така в нас склалася традиція, що теща завжди конфліктує з зятем. Вона щиро бажає щастя своїй дочці, хоче захистити її від усіх бід. Їй здається, що саме зять несе якусь «загрозу» для її дитини. Насправді я знаю дуже багато прикладів чудових сімейних стосунків у реальному житті. А тема конфлікту між тещами і зятями, думаю, скоро відійде в минуле. Люди поступово вчаться гармонійно будувати своє життя, поважати і підтримувати близьких. Життя швидкоплинне. Треба берегти одне одного. Якось ми сиділи, спілкувалися з друзями-«дизелями», Сашко Бережок сказав: «Давайте берегти одне одного», і це стало лейтмотивом нашого «Дизель Шоу».
– Ви часто гастролюєте – де публіка зустрічає найкраще?
Скрізь приймають чудово, за що ми дуже вдячні нашій шановній публіці. Щойно завершили наш осінній гастрольний тур «Прикольна Осінь», дали 36 концертів у 18 містах країни, із Заходу до Сходу, із Півночі до Півдня. Скрізь були переповнені зали, люди аплодували стоячи. І ми старалися. Хочеться, щоб на ці дві години глядач забув про всі свої негаразди і проблеми, повністю відключився від буденності і переключився на позитивні емоції.
– А франківчани? Взагалі, які враження від Івано-Франківська?
Франківчани – чудові. Франківськ – моя давня любов, ще з 90-х років! Тут у мене багато друзів, з якими спілкуємось уже багато років, ще з часів КВНу. Вони завжди приходять на концерти: керівник чудового танцювального колективу «Медитація» Емма Озимінська, Володимир Федоришин, Володимир Турелик, Володимир Куравський, Анатолій Середюк, Мар’яна Пришляк – майстриня-кондитер, яка дарує нам до кожного приїзду шикарний торт, витвір кондитерського мистецтва!
– Популярність у повсякденному житті допомагає, чи навпаки – заважає?
Я досить спокійно ставлюся до цього. Не буду ханжею, не казатиму, що не подобається популярність. Для цього ми й працюємо. Це дає певні бонуси, але я не зловживаю. Іноді хочеться вдягнути великі темні окуляри, каптур і просто погуляти, щоб ніхто не впізнавав. З кожним разом це стає все важче і важче. Адже «Дизель Шоу» набирає все більше популярності, вкотре б’є рекорди переглядів, минулої п’ятниці концерт подивилося більш як 7 мільйонів людей!
– Ви вчитель за фахом. Довго працюєте у школі. До своїх учнів, та й загалом навчального процесу, ставитеся суворо чи теж із гумором?
– Марина Францівна — вибагливий вчитель. Найбільшими моїми шанувальниками в школі є діти молодших класів. Вони дуже щирі, відкриті. Як бачать мене – біжать, обнімають, фотографуються. Старші поводяться стримано. Якось в одному з міст під час туру до мене підійшли дівчатка і сказали: «Якби ви були нашою вчителькою, то ми були б найщасливішими учнями у світі, весь наш клас передає вам вітання». Для мене це – найвища винагорода.
– А двійки часто ставите?
– Вважаю, що двійка — це не оцінка для дитини. Вчитель має створити всі умови, щоб учень хотів учитися.
– У Вас за плечима багато комедійних ролей, а чи не хотіли б зіграти, наприклад, у драмі або мелодрамі?
– Звісно, іноді хочеться вийти за рамки амплуа комедійної актриси. Але ненадовго (посміхається – ред.), бо комедія — це теж досить складний та, на мою думку, високий жанр. І, що найголовніше – мій улюблений.
– Яка Марина Поплавська у реальному житті?
Нормальна і адекватна людина. Обираю у коло свого спілкування близьких по духу. Насамперед тих, хто бачить перед собою людину, особистість, а не дивиться на тебе через призму сантиметрової стрічки, обговорюють «грудь, талію, бьодра», як говорив колись наш друг і брат по гумору Сашко Петрович. Такі люди мене відразу, перепрошую, перестають цікавити як співрозмовники. Раніше я дуже переживала з цього приводу, але зараз ставлюсь до таких ситуацій зі здоровим цинізмом і сарказмом.
– Здається, що Ви дуже сильна жінка: так і є, чи все-таки маєте якісь слабкості?
Я можу пожаліти кошеня чи цуценя, яких викинули на вулицю. Мені шкода людей, яким доводиться боротися із серйозними хворобами, завжди хочеться підтримати їх, тому закликаю всіх: коли бачите прохання про допомогу, не залишайтеся байдужими, відмовтеся від кави чи тістечок і перерахуйте хоч кілька гривень тим, хто цього потребує. Всі ми стаємо беззахисними перед хворобами. Взірцем мужності і життєвого подвигу для мене є нинішні одинокі пенсіонери, які виживають, при цьому не втрачаючи почуття гумору.
– У Вас дуже яскрава зовнішність і знаю, що сьогодні Ви вважаєте пишні форми своєю перевагою – так завжди було?
Взагалі не вважала свої форми перевагою. Але з іншого боку, творчого – саме завдяки такій зовнішності мене і запрошували й запрошують грати комедійні образи, характерних героїнь. Ну яка з мене Джульєтта? Зрозуміло, що продюсери і режисери пропонували яскраві ролі, які можна підкреслити за допомогою не лише гри, а й статури.
– Взагалі думали колись про те, аби схуднути?
Спеціально я ніколи не сиділа на дієтах і не худла. Вважаю, що головне — сприймати себе такою, яка є. Відпустити всі комплекси, ненависть до себе. Розумієте, людина, яка має зайву вагу, весь час від чогось захищається. Ми всі їмо майже однакові продукти, але у всіх різний метаболізм. Комусь можна з’їсти відро вареників, а хтось і від легкого салату набирає вагу. Повненьких затюкують ще зі школи, з товстунками не знайомляться хлопці, дівчата теж не дуже прагнуть дружити, навіть зневажають. А коли ти стаєш відомою, раптом всі починають тебе любити. Я це пережила. І біля мене залишилися лише ті люди, які завжди бачили в мені людину. Хай звучить жорстко, але це правда.
– У кожної жінки є свій секрет, як завжди мати гарний вигляд, хотілось би почути Ваш.
Секрети відомі — це здоровий відпочинок, більш-менш здорове харчування, активне життя й гармонія з самим собою. Собою треба завжди займатися. З віком все більше зусиль і часу потрібно докладати до цього, доглядати за обличчям і тілом. Коли маєш доглянутий вигляд, гарну зачіску — одразу й настрій піднімається. Під час нашого осіннього графіку часу в мене зовсім не було, але стараюсь.
– Сьогодні Ви вся у роботі – гастролі, зйомки у проектах та серіалах. А на особисте життя часу вистачає?
– Так. У мене є близька людина. Якщо в моєму особистому житті відбудуться певні зміни, то я повідомлю. І ми всі разом порадіємо.
– Ви можете назвати себе щасливою жінкою? І взагалі – в чому секрет справжнього жіночого щастя, на Вашу думку? Що треба, аби стати щасливою?
– Щастя — це просто жити. Абсолютно щасливою не можу себе назвати. Бо це лише певні миті. Нормальний здоровий підхід – цінувати, що маєш, а не вічно гнатися за щастям, часто не помічаючи справді щасливі миті. Ще раджу цінувати своїх рідних, поки вони живі, берегти своє здоров’я. Щастя – у простих речах.
Розмовляла Наталія ЛОЗОВИК
Ми ніколи не знаємо, що буде з нами завтра. Все, що у нас є – це сьогодні. Насолоджуйтесь кожною миттю, кожною хвилиною, кожним прожитим днем, дякуйте долі за все, що ви маєте, бо одного дня цього всього може не стати.
