‒ Вас знають як власника «Кімбо» та більярдних клубів «Дінаріс» і «Буффало». А з чого ви починали карʼєру?
‒ Не повірите, але свою трудову діяльність я починав звичайним слюсарем-автомеханіком в АТП 12629. Паралельно навчався в Інституті нафти і газу за спеціальністю «інженер-механік». Пари відвідував ввечері, адже впродовж дня працював. А вже у 1993 році, після розпаду Радянського Союзу, коли з’явилися кооперативи, відкрив свій перший кіоск. Продавав жуйки, шоколадки, цигарки. Згодом вдалося відкрити ще кілька подібних МАФів. А вже через пʼять років відкрив перший магазин із продуктами харчування. У 2003 їх було вже чотири. Думаю, іванофранківці добре памʼятають універсами «ОАЗИС»…
‒ Колись ви займалися будівництвом. Зараз маєте стосунок до цього бізнесу?
‒ Чесно кажучи, я б не називав це будівельним бізнесом. Адже то був перший і єдиний будинок. Я звів його на місці свого магазину в центрі Франківська. Зараз теж цим не займаюся, звичайно, якщо не враховувати обʼєкти, в які я інвестував.
‒ За національністю ви не українець, однак вже не один десяток років живете і займаєтесь підприємництвом саме тут. Як оцінюєте наш бізнес-клімат для втілення ідей?
‒ Мені здається, що мій карʼєрний ріст у підприємництві наочно показує, що бізнес-клімат в Івано-Франківську якщо не відмінний, то принаймні хороший. Головне ‒ знати ціль та завдання. А в Україні є все для того, щоб твердо стати на ноги й бути успішним бізнесменом.
‒ Завдяки вашим проектам працевлаштовано чимало іванофранківців. Як підбираєте персонал і чи суворий ви керівник?
‒ Якщо чесно, знайти хорошого фахівця важко. Свій персонал я підбираю дуже ретельно. У роботі керуюся двома «п» ‒ професіоналізмом та порядністю. Щодо того, чи суворий я керівник (посміхається), ‒ однозначно так. Однак помилки вибачати вмію, щоправда, тільки один раз. Якщо людина помилилася знову ‒ жодних потурань. Думаю, про це краще можуть розказати люди, які зі мною працюють.
‒ Зараз ви очолили департамент екології та природних ресурсів. Після приватного бізнесу як вам на державній службі? Визначились із пріоритетами роботи?
‒ Для мене нема різниці, де працювати: в державній структурі чи бізнесі. Всюди потрібно цінувати, любити і з відповідальністю ставитися до роботи. Потрібно відчувати: це твоя робота чи ні. Щодо моєї нової посади, то час усе покаже. Пріоритети не змінюються: два «п» ‒ професіоналізм та порядність. А ще додалося третє «п» ‒ патріотизм. Якщо не любити Батьківщину, то в нас нічого не вийде. А вороги тільки цього чекають. Працювати насправді є над чим. Намагатимуся повністю реформувати департамент. Головне моє завдання полягає в тому, щоб люди, які тут працюють, відробляли свою зарплату на всі 100%. А взагалі я не люблю щось розказувати наперед. Тому пропоную зустрітися через півроку і я підсумую ‒ вдалося чи ні (посміхається).
‒ Успішна карʼєра так чи інакше вимагає чималих затрат часу та сил. Як відпочиваєте, приводите себе, як кажуть, у бойову активність?
‒ Тепер не до відпочинку: у державі війна! Потрібно працювати з ранку до вечора, адже треба допомагати і тим, хто на передовій. Навіть якщо доведеться одягти солдатський мундир ‒ і вперед, за Україну, за наших дітей! Якщо є час для відпочинку, хочеться побути з дітьми. У мене їх двоє, заради них і живу.
‒ Якою бачите свою карʼєрну драбину далі? Або про що мріє Ріяфет Гасимов?
‒ Як і в кожної нормальної людини, у мене є амбіції. Проте на сьогодні я маю все. І найголовніше ‒ мене все влаштовує. Як кажуть, поживемо ‒ побачимо. А мрію про одне, як би це банально не звучало: про мир у державі.
Лариса Фреїшин
