Хтось збирає марки, поштівки чи монети, а от у домівках франківчанок Олександри Кіт та Галини Радловської милують око величезні колекції фіалок. Ці тендітні рослини вражають розмаїттям барв, вишуканими формами та візерунками. Тож і не дивно, що одного разу збагнувши красу дивовижної квітки, можна закохатися у неї на все життя.
Красуня з далекої Африки
У світі налічуються десятки тисяч різновидів цих рослин. Хоч починалося все колись із однієї-єдиної фіолетової сенполії, або узамбарської фіалки, яку відкрили в Африці наприкінці XIX століття. Згодом за неї взялися селекціонери, і ось впродовж багатьох років аж до сьогодні не втомлюються створювати справжні квітучі дива.
«Колись вирощувала різні квіти, але фіалки витіснили всіх, – розповідає Олександра Кіт. – Здається, більше нема рослин, які б цвіли такими різними кольорами, а ці є навіть чорні. Щоправда, коричневих нема. Але взагалі гама дуже широка».
Познайомились фіалководи під час прогулянки з дітьми у парку. Поспілкувались і зрозуміли, що мають однакове хобі. Згодом виникла ідея поїхати до Львова, в гості до знаменитого колекціонера Геннадія Комкова. Так і зробили. Надивившись у нього на розмаїття квітів, не змогли втриматись, тож придбали листочки з усіх фіалок, які на той момент цвіли. А далі – пішло-поїхало. Доглядати за квітами вчилися з журналів, книжок та Інтернету. Спершу не все вдавалося, і хворі рослини летіли у смітник. Адже підхопити недугу фіалка може навіть від протягу, і тоді її доводиться ретельно лікувати. Втім, тепер жінок можна по праву назвати справжніми професіоналами. У помешканнях обох колекціонерок – тисячі рослин, які розташовані у різних кімнатах на стелажах: окремо «дітки», дорослі рослини і квітучі вазони.
Декілька років тому Олександра і Галина заснували клуб «Фіалки Прикарпаття» і відтоді на виставках знайомлять іванофранківців із чарівним світом своїх квітучих підопічних. Кажуть, людей цікавить передусім, щоб фіалка була гарна. У моді – білі, насичено голубі, червоні та жовті кольори. Втім, у крамницях таке розмаїття унікальних сортів годі й відшукати. Адже це – прерогатива колекціонерів.
Примхи, як у королеви
Придбати листочок з-за кордону – справа нелегка, адже потрібно пережити чимало бюрократичної тяганини. Тож нові сорти тутешні фіалководи купують переважно в українських селекціонерів. Серед найвідоміших – Елена Лебецкая з Вінниці. Її Галина та Олександра знають особисто і нерідко бачаться на виставках. А взагалі шанувальники фіалкового ремесла – немов одна дружня родина. «Квіти – це як велике село, де всі всіх знають, – розповідає Галина Радловська. – І кожному колекціонеру про іншого відомо дуже багато. Часто зідзвонюємося із знайомими зі Львова, Києва, Дніпропетровська. У соцмережах спілкуємося з фіалководами з-за кордону. Словом, ось така квіткова сім’я».
Щоправда, не всі новинки затримуються у домівках івано-франківських фіалководів. Деякі просто не проходять відбору: не подобаються господиням або ж погано цвітуть. Втім, є на стелажах і своєрідна фіалкова класика – так звані ретро-сорти, які не набридають роками. Зокрема, і від знаменитого селекціонера Бориса Макуні, який, окрім того, що створив багато розкішних сортів, ще й доволі оригінально назвав виведені ним фіалки, до прикладу, «Никому не Дам» чи «Кот Леопольд».
У домівках фіалководів по дванадцять годин на добу ввімкнені лампи над стелажами – без світла рослини так гарно не зацвітуть. Крім того, має бути відповідна вологість, спеціальні ґрунти і обробка від паразитів. Та навіть за наявності всіх сприятливих умов примхливі красуні можуть і не потішити омріяними квітами. Тож іноді доводиться погрожувати їм своєрідною «смітниковою люстрацією».
«Якщо насварити, починають цвісти, – розповідає Галина Радловська. – Є така фіалка – сорт «ЯН-Каприз». Вона дуже гарна, але довго не хотіла розквітнути. Тому в результаті моя «скапризувала» у смітник, а в Лесі аж на четвертий рік зацвіла. Як називається, така і є насправді».
А ще фіалка може раптово змінити колір. Це, кажуть колекціонери, може статися через холод чи зміну рівня вологості. У стресовій ситуації норовлива красуня проявляє закладені природою гени.
Мрії про заокеанські квіти
Зі своїми колекціями франківчанки вже побували на виставках у Львові, Луцьку, Рівному, Чернівцях і Дніпропетровську. Під час Революції гідності їх запрошували і до столиці, але тоді було не до експозицій.
Наразі подумують про те, аби відвідати виставку у Польщі, щоправда, як глядачі. «В Україну приїжджають польські фіалководи, нас запрошували, – розповідає Олександра Кіт. – Але це дуже складно. Треба віддавати рослини на аналізи, щоб там не виявилося шкідників. А після всіх лабораторних дослідів, можливо, вже і не буде що показувати людям».
А взагалі ж у мріях колекціонерок – на власні очі побачити, як відбуваються виставки у США. Кажуть, стандарти там зовсім інакші, ніж в Україні. В експозиції може бути лише п’ять велетенських рослин, спеціально вирощених на показ. Та попри це, тамтешні шанувальники готові платити чималі кошти, аби першими оцінити новий сорт.
Ольга РЕГА
