Говорити про чужу фігуру — неетично. Але ж що зробиш, якщо прекрасні слова самі злітають з губ? Задіяти самоконтроль. Vogua.UA пояснює, чому.
“Робити комусь компліменти з приводу втрати ваги може бути так само неправильним, як і говорити: “Ти набрав вагу”, — пише Демі Ловато в Instagram Stories, з приводу публікації, присвяченої одужанню від РХП. — Якщо ви не знаєте історію стосунків людини з їжею, будь ласка, не обговорюйте її тіло. Тому що, навіть якщо ваші наміри найкращі, це може змусити людину прокинутися о 2-й годині ночі, обдумуючи ваші слова».
Слова співачки, яка відверто говорить про боротьбу з РПП, нагадують, як це — жити з ментальним розладом. Всесвітній день боротьби з розладами харчової поведінки, який відзначають у світі на початку червня, допомагає підвищити обізнаність про те, що людей з РХП більшає. У Британії це близько 1,25 мільйона.
Ловато пояснює, чим небезпечні компліменти людям, які худнуть. “Приємно чути? Та іноді. Але внутрішній голос каже: “Бачиш, ти подобаєшся людям схудненою” або “Ось будеш менше їсти — схуднеш ще більше». Але є й інший бік медалі, коли я починаю думати: “Чорт. А що ж тоді вони думали про моє тіло раніше?”
28-річна Еймі Вікторія Лонг, персональна тренерка і фітнес-інфлюенсерка, яка зараз відновлюється після РХП, зізнається: “Багато що з того, що говорить Демі, я можу віднести й на свою адресу; «позитивні» відгуки людей про моє схуднення лише свідчили для мене, що варто продовжувати: напади переїдання, блювання і тренування до знемоги… Компліменти годують звіра. Але й інші коментарі, які я чула, набравши вагу («ти була більш підтягнутою на тій світлині» або просто «маєш добрий вигляд») провокували нездорові думки: я прокидалася серед ночі з рішенням терміново сідати на дієту».
Ситуація Еймі ускладнювалася дедалі більше, адже компульсивне переїдання і нервова анорексія поєднувалися з орторексією— менш відомою формою РХП, яка офіційно не класифікується як захворювання і означає одержимість ЗСЖ. Щодо Еймі, це були регламентовані прийоми їжі, обмеження в їжі, контроль калорій на тлі таємного прийому проносних препаратів і пігулок для схуднення, а також пристрасть до тренувань. “Дійшло до того, що я ходила в зал двічі на день, мінімум вісім разів на тиждень, — каже вона. — Якби я з’їла трохи шоколаду, я б прийшла знову — і провела б годину на біговій доріжці, намагаючись спалити його”.
Але заняття спортом і “здорове харчування” настільки заохочуються в суспільстві, що РХП Емі не діагностували роками, а її спосіб життя часто хвалили. “Люди коментували, яка ж я здорова, як я правильно харчуюся, старанно тренуюся — це так мені подобалося. І я геть заперечувала: те, як я насправді поводжуся із власним тілом, — це не є нездоровим, — пояснює Емі.
— Я думала, що? Як тільки наберу свою ідеальну вагу, то відмовлюся від шкідливих звичок. Але я цього не зробила. Коментарі лише переконували мене в моїй правоті”.
Флоренс Жиллє, сертифікована тренерка з психології харчування, пояснює: “Компліменти зміцнюють думку про те, що цілковито контролювати харчування і вправи — це правильно, і це дає вам моральну перевагу над оточуючими. Все ваше самопочуття може базуватися на тому, наскільки ви “здорові”, і ви можете переживати страх вживання “сумнівної” їжі. Флоренс так каже, бо має власний досвід: її власна десятирічна боротьба з нервовою анорексією і орторексією почалася, коли вона худла, щоб “мати кращий вигляд у весільній сукні”. “Мене стали називати “фітоняшкою”— тією, хто завжди відмовляється від частувань та нереально самовладна. Пам’ятаю, як мене хвалили за те, що я ніколи не перехоплювала солодощі в офісі. І пишалася цим, — пригадує вона. — Але така стійкість насправді є ознакою розладу харчової поведінки. Навіть якщо мені хотілося солоденького, то я б ніколи не наважилася з’їсти це, зі страху перед несхваленням тих, хто біля мене”.
Вага Флоренс впала до небезпечної позначки. “Спочатку я не мала зайвої ваги, з якою можна було б боротися, але мене підштовхував до цього медійний наратив “треба менше їсти”, а також визнання оточуючих: я дійсно відчула силу здатності «контролювати своє тіло”, — пояснює вона.
Відсоток жиру в організмі Флоренс настільки знизився, що у неї припинилися менструації. Її шлях до одужання почався, коли вона вирішила спробувати народити дитину — згодом вона одужала і стала матір’ю двох дітей. Час припинити пов’язувати втрату ваги і дієту з успіхом”, — пояснює вона. — Дієта супроводжується небезпечними побічними ефектами: приблизно у 25% людей, які сидять на дієті, розвиваються розлади харчової поведінки. Це важкі психічні захворювання, серед яких — анорексія з високим ризиком смертності”.
Рейчел Еванс, дипломована психологиня, яка спеціалізується на лікуванні РХП, з цим згодна. “Будь-які коментарі, що стосуються ваги, можуть бути тригерами, а розлад харчової поведінки часто може спотворити навіть найбільш дружній коментар”, — пояснює вона. «Люди з розладами харчової поведінки нерідко завдають собі шкоди або зловживають (алкоголем, наркотичними речовинами — ред.). Тому що ненавидять своє тіло. Безглузді або ненавмисні коментарі про вагу можуть спровокувати таку поведінку».
З приводу сторіз Емі вона говорить ось що: “Думаю, це блискуче: я б розвинула думку і додала: навіть якщо ви думаєте, що хтось має хороші взаємини з їжею і власним тілом, все одно не варто це коментувати. Багато хто віртуозно приховує непевність у своєму тілі і РХП; безліч моїх клієнтів спочатку не розповідають навіть найближчим друзям і родині про те, з чим вони борються, і про те, що проходять терапію”.
Рейчел вважає, що слід повністю змінити уявлення про схуднення. “Ми не маємо заохочувати втрату ваги: є безліч причин, з яких хтось міг схуднути, може, то стрес чи хвороба, — пояснює вона. — У соціумі мають перевагу “худі ідеали”. Проте, в житті трапляються тіла різних форм і розмірів, і не завжди вони відповідають цим ідеалам. У природних формах немає нічого свідомо вдалого або невдалого. Важливо пам’ятати: вага чи фігура не визначають ані цінності, ані успіху”.
Як же протидіяти цій соціальній нормі? “Можна почати з демонстрації різних тіл у медіа — це допоможе боротися зі стереотипами на кшталт «товстий і смішний», — пояснює Рейчел. На особистому рівні важливо не коментувати вагу інших людей. Якщо аж ніяк не можна втриматися від коментарів, краще вибрати щось безпечне: до прикладу, одяг або парфуми”.
