У житті всіх батьків трапляються випадки, коли дитина порушує правила або погано поводиться. Реагувати на це можна по-різному: спокійно зробити зауваження, підвищити голос чи вдарити по попі. Якщо колись у батьків не виникало сумнівів щодо правильності застосування фізичних покарань, то нині вони частіше задумуються над тим, щоби діяти більш екологічно/педагогічно. Якими принципами варто керуватися у виховному процесі, щоби покарання досягало своєї мети, а не травмувало дитину, дізнавалися в керівника Клубу щасливого батьківства Катерини Лейцюсь.
Принцип № 1
Виховання не дорівнює покаранню
Як часто ви сварите своїх дітей? Пам’ятайте, що покарання застосовуються у виховних цілях, але не повинні бути єдиним інструментом впливу на малюка. Чудово, якщо в сім’ї є свої правила, логічні та зрозумілі для найменших її членів. Для цього їх потрібно проговорити, пояснити. Дитина має знати, що буде наслідком певного вчинку чи бездіяльності. Тоді дотримуватися заданих меж їй буде значно легше. Встановлюючи міру покарання, не забувайте: перед вами маленька людина, у якої ще не до кінця сформована нервова система та мозок, а не серійний злочинець, який заслуговує жорсткого поводження.
Принцип № 2
Покарання не має принижувати дитину, її гідність, зачіпати особливості зовнішності чи характеру
Воно має бути спрямованим лише на вчинок малюка, а не на особистість. Караючи дитину, засуджуйте не її саму («ти поганий/а»), а те, що вона зробила. І то не завжди. Не варто вдаватися до покарань:
- за помилки. Адже помиляються всі: і дорослі, і малі. Залишіть це право за дитиною будь -якого віку;
- за особливості темпераменту. Якщо син або донька повільно вдягається чи навпаки — не може всиділи на місці. Карати за це неефективно;
- за негативні емоції та почуття — гнів, злість, сум;
- їжею та працею. «Якщо провинився, будеш їсти весь день броколі/ кабачок/моркву» або «Будеш прибирати дім/мити посуд увесь місяць». Цього робити не варто, бо в майбутньому певна робота або їжа сприйматиметься як покарання;
- на людях. Покарання не потребує публічності. З’ясовувати стосунки навіть із найменшими потрібно сам на сам. Також не потрібно повідомляти всьому світу про те, що дитину покарано, згадувати про це у присутності гостей чи друзів у дворі.
Принцип № 3
Послідовність та системність
Запроваджуючи заборону, подумайте, чи зможете довести її до кінця. Зважте спершу, чи варта вона ваших нервів та часу. Сказавши, дотримуйтеся свого слова. Уникайте нереальних категоричних заборон і покарань на кшталт: «Ніколи не дозволю тобі гуляти чи дивитися мультики».
Покарання неефективне, коли батьки не прагнуть до пошуку взаєморозуміння, а використовують лише заїжджені дії чи шаблони. Діти просто перестають це сприймати.
Бажано, щоби для дітей молодшого віку покарання слідувало одразу за вчинком. Для старших — вирішуємо ситуативно. Насправді, очікування страшніше, ніж саме покарання. Часто батьки знають про це і тримають чадо в напрузі: «Я прийду з роботи, тоді поговоримо», «Я втомлена, лягай спати, завтра поговоримо».
Обоє батьків мають дотримуватися спільної системи заборон та прийнятих за них покарань. Водночас, кожен може застосувати свої підходи. Мама не повинна бути такою ж строгою, як тато. Можна діяти методом батога і пряника. Але якщо вирішувати ситуацію взявся хтось один, іншому не варто втручатися. Зазвичай мамам це дається нелегко.
Перш ніж карати дитину, дорослим важливо опанувати власні емоції. Не варто діяти імпульсивно. Покарання не повинно залежати від настрою батьків та того, наскільки вдалим чи не дуже видався їхній день. Особливу несправедливість малюк відчуває, якщо вчора за певний вчинок не було навіть зауваження, а сьогодні за ту ж дію він отримав наганяй. Також пам’ятайте, що після покарання за проступок знову нагадувати про це не потрібно.
Принцип № 4
Концентруйтеся на позитивному
Акцентуйте увагу на хороших вчинках дитини, навіть якщо таких мало. Дуже ефективний прийом — вказувати на позитивні моменти та підкреслювати їх: «Я бачила, як ти хотів допомогти брату…» У випадках з проблемними дітьми, коли складно відшукати добрі вчинки, фокусуйтеся на їхніх добрих намірах. Батьки можуть завести спеціальний щоденник, у якому щодня записуватимуть навіть найменші похвальні кроки. Або ж, підводячи підсумки дня, усно зауважувати благі наміри та позитивну поведінку.
Принцип № 5
Стосунки понад усе
Покарання не мають псувати ваші стосунки із сином чи донькою. Вони мають відчувати вашу любов, а не страждання. Перш ніж карати дитину, важливо поспілкуватися, до кінця розібратися в ситуації, щоби вона не відчувала несправедливості. Оголошуючи покарання, ми повинні залишатися з малюком на одній стороні барикад, показуючи розуміння і співчуття, а не зловтішатися з того, як йому буде погано. Тож і фізичні покарання, й емоційне насилля (залякування, ігнорування, приниження, постійне нагадування про проступок, бойкот, насмішки) — не найкращі методи впливу на ваше чадо, особливо в довгостроковій перспективі. Вони негативно впливають на ваші взаємовідносини. Тут можна піти іншим шляхом — не заподіювати дитині зло чи шкоду, а позбавляти хорошого (перегляду мультиків, гри на ґаджетах, візиту до розважального центру, нової іграшки тощо). Водночас покарання має бути пропорційним до поганого вчинку. Наприклад, не варто скасовувати довгоочікуваний спільний похід у кіно через ненавмисно розбиту вазу. Завжди перевіряйте себе питанням: «Чого я хочу домогтися в результаті? Я наказую з безсилля чи справді з любов’ю, заради дитини і її блага?»
