Просто шалена, часом навіть божевільна й неймовірно талановита. Вона не соромиться бути собою і, здається, встигла за своє життя побувати в стількох іпостасях і зробити так багато, що звичайній людині забракло б сил і натхнення навіть на половину. Співачка, письменниця, затята мандрівниця, перший секретар із питань культури Посольства України у Франції, а ще мама, дружина, собачниця і просто «білочка» — Ірена КАРПА в ексклюзивному інтерв’ю для журналу «Like» розповідає про те, що надихнуло на створення нового роману, як воно — бути авторкою дитячої книги та чим підкорив її серце нащадок Гюго.
«Добрі новини з Аральського моря» — смачна новинка цього літа від Карпи. Цей роман — новий подих?
Адже давненько нічого не було…Це найкраще чтиво для літа. І для осені теж. А можна і взимку під ковдрою читати. Це роман без претензій. Із пригодами і яскравими типажами, у яких можна впізнати себе чи своїх близьких. Я писала цю книгу для тих, із ким у мене є щось спільне.
Що, власне, надихнуло на створення нової книги. Французька романтика?
Зміна місця проживання, безумовно, зрушила щось із мертвої точки. Мені хотілося написати роман, який поєднає молодечий драйв моїх перших творів (написаних у 19–20 років) із теперішнім знанням форми і вмінням кінематографічно гратися із сюжетом. Париж як тло виявився доволі зручним для розміщення Рити, Маші, Хлої й Богдани.
Це розповідь про життя чотирьох жінок у великому місті. Чому, власне, така історія? Із «Секс і місто» ще ніхто не асоціював?
Це перша асоціація маркетологів. Люди купують те, що викликає знайому асоціацію, а вже потім кожен читач сам для себе визначає, на що це більше схоже: на серіал від HBO чи на його власне життя.
Колись давно Ви хотіли написати дитячу книжку і, зрештою, це зробили. Як воно — бути ще й дитячою письменницею? Ну це ж не «Перламутрове порно» чи «50 хвилин трави» 🙂
Я люблю писати для дітей. Особливо, коли знаю, що дітям подобається це читати. Дуже раджу «День усіх білок» нормальним дорослим, які хочуть виховати дітей вільних, сміливих, солідарних, а не «тєрпіл» і жлобів.
У Ваших романах та піснях зазвичай багато лайки, що частенько бентежить моралістів. Про проєкт закону «Про дематюкацію мови», мабуть, чули. Як до цього ставитесь?
Я все про це сказала в колонці для «Дойче Велле». Я — за лайку. Це частина народної культури і, у принципі, психологічний громовідвід. Покажіть мені, як Олі Богомолець падає на ногу цегла, а вона кричить: «Ой лишенько, ой леле, що ж то коїться?!» От після цього я перестану матюкатися.
Якщо вже згадали про музику, то для мене знайомство з Карпою почалося із гурту «Fuckтично самі», потім була «Qarpa», а що нині?
Залишилась та сама QARPA. Пишемо новий альбом, виступаємо на фестивалях. Ще записали трек «Angel 123» з електронним музикантом Dan Alien. Така собі розумна танцювальна музика.
Не втомилися ще виконувати безсмертні хіти?
Ні.
Окрім співачки та письменниці, Ви ще й мультиплікатор — у 2014 особливо потішила серія про «ватників». Сьогодні не думали створити ще щось схоже?
Зараз працюю над окремими епізодами навчального мультфільму серії «Книга Мандрівка». Дуже раджу підписатися на цей канал на ютюбі. Цікаво й дітям, і дорослим. Небанально і весело про ключові й часто невідомі постаті української історії, науки, мистецтва.
Окрім творчості, у Вас була ще одна важлива не так навіть робота, як місія — дипломатична. Навіщо це було Вам?
Я завжди за новий досвід. Окрім того, робити достойні івенти, які покажуть сучасну, неколгоспну Україну за кордоном — з усією повнотою новітніх розробок у дизайні, анімації, фотографії, образотворчому мистецтві, музиці тощо — непогана наче амбіція. Інша справа, що бюрократична система дерев’яна й досі совкова. Живих людей вона відторгає, як всяке чужорідне тіло.
На Вашій сторінці у фейсбуці багато постів про дітей, кумедних історій… Здається, Ви не дуже сувора мама?
Ні, я дуже несувора мама. І не знаю, що з цим робити. Діти ростуть, як трава. Я далеко не супер-мама з пунктиками на ранньому розвитку й китайській мові у 2 роки. Але діти говорять вільно українською, англійською і французькою — і на цьому спасибі.
Окрім дівчаток, постійна героїня дописів — Ная. Здавалося, після смерті Карми Ви більше не наважитесь завести улюбленицю. Чому врешті зважилися на цей крок?
Я не можу жити без собаки. Вона мені потрібна, щоби не шукати додаткових друзів серед людей.
Кажуть, «без кота й жизнь не та». А чим собака наповнює Ваше життя?
Щастям. Безумовною Любов’ю. Потребою підіймати дупу і йти гуляти — а значить, рухатися.
Бачу, коханий супроводжує Вас на всіх концертах та презентаціях. Це ж уже третій Ваш шлюб. Чим Луї вдалося підкорити Ваше серце?
Він просто нормальний. Такий, як мені був потрібен. У кожного ці критерії свої, того нема сенсу про них просторікувати.
Десь читала, що одна із Ваших реальних романтичних історій увійшла в «Добрі новини…»?
І навіть не одна. Я навмисно змішую історії так, щоби читач питав себе: а оце от правда чи вигадка?.. Коли живеш інтенсивно, шкода просто на смітник викидати пережиті досвіди. Як свої власні, так і чужі. До того ж, це додатковий квест читачу — значить, цікавішою буде книжка.
Для мене Карпа завжди була дуже епатажною, надто прямолінійною, матюкливою, а тепер здається значно стриманішою, більш виваженою. Це далося взнаки дорослішання, просто втомилися від цього образу чи, можливо, нове кохання так вплинуло?
Без поняття. Я завжди поводжуся так, як для мене є природнім на даний момент. Відповідати якомусь усталеному образу й іміджу — справа тих, у кого проблеми з власною ідентифікацією.
Як живеться у Франції? Чи не думали повернутись до України?
Після закінчення цієї роботи в мене нарешті з’явиться можливість бувати в Україні тоді, коли я схочу, і стільки, скільки схочу. Це прекрасно.
