У нього неймовірна харизма, шалена енергетика та море ідей. Він смачно розповідає та ще смачніше готує, і взявся, здавалося б, за нереальну справу — змінити систему харчування в шкільних їдальнях, а відтак — у цілій країні. Відомий кулінарний експерт Євген Клопотенко в інтерв’ю журналу «Like» розповів про кулінарну декомунізацію, неповторність українського борщу та про те, чи планує коли-небудь змінити сферу діяльності.
Нині про нове шкільне меню за рецептами Клопотенка не говорить хіба лінивий. Чому й коли Ви вирішили змінювати систему харчування в Україні?
Це був момент після перемоги в шоу «МастерШеф», чотири роки тому. То був останній день, після останньої серії, я сидів змучений і в мене брали інтерв’ю та спитали: які плани на майбутнє? І я, ні з того ні із сього, — не знаю, що це було, може, якась вища сила, — відчув, що хочу змінити систему харчування в Україні. Саме тоді зародилося таке бажання.
Чому почали зі шкіл?
Тому що в школах найбільший пласт населення, яке формується. Легше змінити дітей, ніж батьків. Треба просто дати дітям правильну інформацію, вони виростуть і колись стануть батьками. А змінювати батьків — це дуже важка штука. Тому краще почати з дітей, і крок за кроком ми зможемо перемогти. Це така ціла філософія.
Але ж все одно зараз усе впирається в дорослих, які організовують систему харчування в школі: ті ж батьки, підприємці, педагоги…
Тому що дорослі сформувалися в іншій системі харчування, у Радянському Союзі, і вони зараз по-іншому думають. Але коли ти робиш зміни, завжди є опір. Якщо я зараз вам скажу, що треба роздягнутися й піти голим по вулиці, також буде якийсь опір: навіщо це мені робити, я не розумію? Те ж саме з харчуванням. Ти хочеш змінити систему, і в багатьох людей питання: «Навіщо? Усе ж наче було окей». Тому це нормальний опір, коли ти робиш зміни.
Фактично Ви проводите кулінарну декомунізацію?
Ви все правильно зрозуміли, саме це я й роблю.
Чому потрібно відмовлятися від радянських страв?
Треба відмовлятися, бо вони були створені штучно. Це традиція пролетаріату, людей, які прийшли на нашу територію і сформували якісь традиції штучно, нав’язали їх, а наші страви просто викинули й забули. Це підміна речей. Важливо знати й радянські традиції, й українські, а потім уже обирати. А зараз така ситуація, що в нас немає вибору, ми обираємо тільки радянське і все.
Наскільки глибоко радянське меню вкоренилося в Україні?
У вашому регіоні трішки простіше: збереглося багато традицій, є вплив угорської кухні. А в центрі, на півночі та сході України багато радянських страв, новорічний стіл — на 95% «радянський». Та й більшість столів, окрім різдвяного, є радянськими.
У вашому ресторані «Сто років тому вперед» Ви показуєте, якою може бути українська кухня?
Так, у своєму ресторані я повністю змінив підхід, у мене немає жодної радянської страви, усі — українські.
А можете навести приклад української страви, про яку не знають більшість українців?
Верещака — це така страва, коли береться м’ясо, тушкується у квасі в печі, далі до цього соусу додається тертий хліб. Відбувається така українська техніка: тушкування у квасі й загущення хлібом.
Ви їздили регіонами і досліджували старовинні рецепти?
Так.
Франківщина багата на такі рецепти?
На Прикарпатті й Закарпатті я знайшов дуже багато страв. Загалом, багато з них зосереджено в Івано-Франківську й Полтаві.
Ви хочете внести український борщ до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Чому це необхідно?
Я вже роблю це, тому що вважаю: єдине, що об’єднує українців, — це борщ. Багато хто вже намагався це зробити, але я ще не намагався, і хочу пройти цей етап. Мені здається, якщо ми зможемо внести борщ до спадщини ЮНЕСКО, то зможемо об’єднати українців. Зараз і поляки, і росіяни, і білоруси можуть казати, що борщ — це їхнє. Але нам треба доказати, що це наше, і ми вибудуємо ще одну велику частину нашої української ідентичності. Чому? Тому що їжа є ідентичністю, вона ідентифікує тебе як особу. І борщ — це такий PR-інструмент, який допоможе людям задуматись, що це саме українська їжа. Уже після цього ми покажемо українцям верещаку, шпундру, гамулу — усі українські страви, будемо вибудовувати інші харчові звички.
Стільки проєктів та ідей. А як Ви відпочиваєте?
Найкращий відпочинок для мене — це спати. Я завжди їжджу за кордон для того, щоби поспати. Мама каже: поїдь краще на дачу, а я відповідаю: ні — за кордоном краще. Тому спати і їсти — і більше нічого.
Що для Вас означає здорове харчування?
Це для мене ні про що. Я вважаю, що це все придумані речі. Здорове харчування повинне бути усвідомленим. Якщо є свідоме харчування — це нормально, якщо немає — це погано. Здорове харчування — це все тренди, модні штуки, які також є шкідливими.
Маєте ще якісь захоплення, окрім кулінарії?
Я люблю футбол і психологію. Люблю вивчати людей: як вони говорять, чому вони говорять, як реагують на мої слова. Я знаю, що я скажу людині, і що вона зробить. Це така психологічна гра. Я спілкуюсь із багатьма людьми, і мені подобається вивчати кожну. Тому люди, футбол, риболовля — це те, що я обожнюю.
А чи вільне серце Євгена Клопотенка?
Вільне серце. Там тільки котлети й борщі.
Натовпи шанувальниць не втомлюють?
Ні, нормально, усе окей із цим, я вже зжився. Усе добре.
Які у Вас плани на найближчі 5 років?
У найближчі 5 років я зміню систему харчування в Україні, створю український фаст-фуд і буду продавати в Америку, зароблю грошей і далі буду робити так, щоби люди харчувалися краще.
Чи не виникало ідей щось кардинально змінити: піти з кулінарії в іншу галузь?
Ні, я обожнюю їжу, я без неї просто жити не можу й обожнюю все, що роблю.
