Коли з галасу площі Ринок опиняєшся в тиші виставкової зали Івано-Франківського краєзнавчого музею, мимоволі перехоплює подих від краси тамтешньої сакральної колекції. Ікона, яку Параджанов показав у своїх легендарних «Тінях забутих предків», знаменитий свічник із зачудованими лицями янголів, що колись став символом проєкту «Врятуймо скарби разом!», і десятки інших дивовижних реліквій… Усе це — результат 15-річної кропіткої праці реставраторів, які часто всупереч, а не завдяки, зуміли зберегти унікальні твори українського мистецтва.
ОБ’ЄДНАТИ НАВКОЛО ІДЕЇ
«Завжди все починається з емоції, з ідеї. І тут така ж історія», — каже Валерій Твердохліб. Він — автор проєкту «Врятуймо скарби разом!», який, стартувавши у 2009 році, став не лише справжнім ексклюзивом для Івано-Франківська, а й прикладом для всієї України. Завжди перед тим, як зробити щось монументальне, треба мати знання, досвід і напрацювання. Я в музеї з 1995 року як реставратор відновлював багато творів з колишнього Музею атеїзму, більшість із них були у дуже важкому, занедбаному стані. Як-от ікона святого Миколая з втраченим ликом, котрий по-варварськи просто зішкрябали ножем. Вона була на межі знищення, фарба повністю висіла, якби хтось зачепив, усе б обсипалося. Пам’ятаю, як я цю ікону вихопив і поклав у себе в майстерні. Вона так у горизонтальному положенні простояла доволі довго, декілька років, аж поки я почав її робити», — пригадує Валерій Твердохліб.
І таких понищених творів у фондах зберігалося чимало, їх потрібно було негайно законсервувати, по суті — зупинити процес руйнування. От тільки коштів на реставраційні роботи у держави хронічно бракує, тому звернулися до благодійників. Так і з’явився проєкт «Врятуймо скарби разом!» — як колаборація реставраторів та меценатів. Першим його підтримав єпископ Миколай Сімкайло. А далі все закрутилося й ідея отримала життя.
ЗВ’ЯЗОК ПОКОЛІНЬ
«Коли реставруєш ці унікальні твори, ти ніби спілкуєшся з їхніми авторами. Хоча цих іконописців уже немає, але ти багато від них вчишся і ніби перетинаєшся душами. Розумієш, наскільки це все було колосально — цілі пласти української культури, мистецтва. Відчуваєш на багатьох пам’ятках, наскільки вони цінні, живі, як вони передають історію, емоцію, а найбільше — молитву. Це такий особливий контакт, — з трепетом розповідає про свою роботу Валерій Твердохліб. —Реставратор як лікар мусить підлікувати, врятувати. Бо якщо це зникне, — матимемо велику проблему. Тому що нас системно нищили століттями. Завжди війни руйнували цілі пласти історії та культури».
За 15 років у межах проєкту вдалося врятувати сотні творів, утім, праця реставратора — це зовсім не про кількість. Адже на відновлення лише однієї ікони можуть піти роки.«Наприклад, ікона «Богородиця Одигітрія» реставрувалася протягом 20 років. Спочатку з нею працював Микола Канюс, через 10 років — я, а пізніше знову повернувся до неї, — каже Валерій Твердохліб. — Не проблема відреставрувати роботу, проблема — зберегти її, оскільки у нас немає доброякісних фондосховищ».
СПАДОК ДЛЯ МАЙБУТНЬОГО
У межах проєкту йдеться не лише про реставрацію ікон, а й про фіксацію тих відкриттів, які стаються в процесі відновлення творів. Тому «Врятуймо скарби разом!» вже має низку друкованих видань та каталогів, які розповідають його історію.«Всі ці фрагменти треба фіксувати, особливо зараз, в часі війни. Подивіться, скільки фейків, брехні, як росія краде твори і каже, що це їхнє. Коли не маєш фактажу, то потім нічого не доведеш. Ось чому необхідна підтримка культури загалом. Це фундамент насправді, — переконаний Валерій Твердохліб. — Мені важливо, щоб науковці, котрі будуть досліджувати ту чи іншу ікону, мали матеріал, який я зібрав. Те, що ми записали, вже є цінним для наступних поколінь. Це такі шухлядки, які вибудовують піраміду пам’яті».Росте з роками і список благодійників, друзів та волонтерів, які підтримують ініціативу. Він також став частиною експозиції — туди щоразу вписують нові імена людей, котрі коштами, часом чи знаннями допомагають рятувати скарби. З початком повномасштабного вторгнення невід’ємною складовою є й допомога війську, яку збирають під час благодійних виставкових заходів. До ювілею проєкту їх організували з понад півтора десятка. До того ж посилену увагу звернули на інклюзію, тож тепер сакральні твори з колекції проєкту можуть відчути на дотик і люди з порушеннями зору — для цього розробили спеціальний тактильний «Арт-каталог».
«Ми показали це інклюзивне видання колегам у Польщі і вони були вражені, бо ще не видавали таких альбомів з сакральними творами. Для них це було дуже цікаво. А ми спробували і зробили, — розповідає реставратор. — І багато людей в Україні, до речі, надихаються проєктом «Врятуймо скарби разом!», пишуть мені. Це важливо — запалювати людей, заряджати на рух, дослідження, роботу».На певному етапі проєкт вийшов за межі музейної збірки. До Валерія Твердохліба почали звертатися представники громад із проханням відреставрувати ікони з їхніх храмів.«Ти розумієш, що пам’ятка унікальна і не маєш права не зберегти її, тому в позаробочий час стаєш і робиш, — усміхається реставратор. — Це історія постійної праці, розвитку для цієї країни і наступних поколінь. Я не знаю, скільки Бог мені дав життя, але ти кожен день маєш проживати по максимуму. Залишати після себе щось якісне, яскраве, світле й прекрасне. Ти працюєш і бачиш плоди цього за 15 років. Якщо воно ще живе, — значить комусь потрібно. Як каже добрий друг нашого проєкту Ярема Стецик: «Треба підкидати дров у той вогонь».
Ольга Рега
