Єднання родини за спільним столом із дванадцятьма стравами на Святвечір, урочиста Літургія, гучна коляда і щирі вітання. Так узагальнено можна охарактеризувати сучасне галицьке Різдво. Однак ще у 40-х роках минулого століття величну звістку про народження Ісуса Христа несли крадькома. Під радянське табу потрапили багатовікові українські традиції. І майже на півстоліття різдвяна містерія пішла в підпілля. Але не зникла, як би сильно її не хотіли вкрасти з пам’яті людей.
Різдво у холодній криївці
Вони не лише боролися за Незалежність України, а й берегли традиції та шанували релігійні свята. Вояки Української повстанської армії та члени збройного підпілля Організації українських націоналістів відзначали Різдво. Як саме ‒ розповідає директор Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери Ярослав Коретчук.
«Повстанці не уникали тематики Різдва. Вони його завжди святкували. Ті, хто перебував у криївках у лісах та урочищах, готували страви на вечерю з того, що мали. Інші, котрі на Святвечір були неподалік житлової зони, святкували разом із місцевими мешканцями в їхніх оселях».
Поширеними були і повстанські різдвяні листівки. Святковими посланнями з лісу не лише віталося людей із народженням Ісуса Христа, а й нагадувалося українцям, що вояки потребують їхньої підтримки.
«Часто на листівках писали не просто: «Із Різдвом Христовим!» ‒ а й зображали самих вояків. До прикладу, ‒ каже Ярослав Коретчук, ‒ така картина: повстанці зі зброєю бачать у лісі Вифлеємську зірку. Схожі ілюстрації були і на бофонах – своєрідних грошових знаках УПА та ОУН, які свідчили, що повстанці борються, незважаючи на зимову пору. Тиражувалися вони тисячами. На дощечці або ліногравюрі художники-різьбярі вирізали зображення і текст. Після цього на заготовку наносили фарбу і робили відтиски на папері. Відтак підпільна поліграфія поширювалася серед населення. З одного боку, віталося людей із цим релігійним святом. З іншого – листівка мала пропагандистський аспект, що потрібно допомагати воякам УПА, котрі перебувають у зимовому лісі».
Траплялися й намальовані листівки, однак їх було не так багато, як виготовлених за допомогою кліше.
«Розповсюджувалися повстанські вітання передусім у селах представниками Організації українських націоналістів, ‒ розповідає Ярослав Коретчук. ‒ У містах також, однак менше, адже там було багато працівників НКВС. В Івано-Франківську до 1948 ще існувала певна мережа членів ОУН, однак після 48-го вона практично була ліквідована в ході низки арештів. Залишилися окремі члени, котрі більше займалися розвідкою та передачею інформації повстанцям у ліс».
А от за збереження повстанських листівок можна було потрапити на спецпоселення до Сибіру. Тому різдвяні вістки з лісу люди намагалися або переховувати, або швидко знищити перед обшуком у хаті.
Свято за планом
Радянська влада листівок із різдвяними привітаннями не розсилала. Релігійну тематику взагалі намагалися викоренити, підмінюючи різдвяну містерію новорічними святами. Замість вертепу та веселої коляди – урочисті ранки у дитсадках, сценки й вистави у школах та ігри-змагання для школярів, де головний герой – Дід Мороз. Персонаж цей, як відзначають дослідники, щедро «приправлений» традиціями різних народів. Однак самобутнього походження він не має. Для образу Діда Мороза трохи запозичили від Святого Миколая та його заокеанського варіанта – Санти Клауса. Оленів замінили на коней і додали в помічники замість ельфів Снігуроньку.
Щойно радянські порядки встановилися на території Івано-Франківщини, запрацювала пропагандистська машина. У грудні 1944 року у «Прикарпатській правді» з’явилася публікація «Новорічна ялинка» від завідувача кабінету педагогіки Станіславського інституту удосконалення вчителів. У ній ішлося про те, що кожна школа повинна підготувати свято новорічної ялинки, матеріал для якого пропонували шукати у газетах «Піонерська правда» і «Юний ленінець». Далі наводився й орієнтовний план дійства: встановити ялинку, відзвітувати про підсумки півріччя, показати художню самодіяльність та влаштувати танці у маскарадних костюмах навколо хвойного дерева.
Про Святого Миколая взагалі не йшлося. Чудотворець діяв у підпіллі, під покровом ночі і таємничості, незмінно приносячи малятам подарунки або ж різки.
Новорічна ніч із оркестром
Попри прагнення до комунізму, фактор комерції, безперечно, був присутній і в Союзі. Перед Новим роком у Станіславі відкривався новорічний базар. На площі Ринок та в кількох інших точках можна було придбати ялинки та прикраси для вічнозелених красунь. Незважаючи на загальновідомі передсвяткові черги та ажіотаж, такий стихійний ринок ще й давав змогу купити значно більше побутових та продовольчих товарів, ніж зазвичай. Адже радянський дефіцит таки давався взнаки.
А в 60-х роках івано-франківські товстосуми, щоб не гайнувати Новий рік удома, слухали бій курантів у одному з ресторанів міста. Заклади «Київ», «Спартак» і «Карпати» напередодні свята рекламували свою шоу-програму на сторінках «Прикарпатської правди». Достатньо було заздалегідь замовити столик і в ніч із 31 грудня на 1 січня житель міста отримував великий вибір холодних закусок, гарячих страв, кондитерських виробів та напоїв. А ще у ресторанах грав оркестр і була новорічна ялинка.
Натомість Різдво у місті було робочим днем. Хоча святкову вечерю вірні традиціям мешканці неодмінно готували. А якщо 7 січня припадало на вихідний, то свято справді вдавалося на славу.
Невдала спроба
Украсти Різдво радянській владі, зрештою, так і не вдалося. Заборонені релігійні мотиви у тутешніх містах і селах все одно жили за фіранкою у кожній хаті, де на урочистому столі під час Святої вечері горіла свічка і вся родина промовляла молитву. А традиції, які разом із виселеними українцями мандрували у Сибір, все ж поверталися на рідну землю.
І навіть веселий Дід Мороз із однаковими радянськими подарунками в мішку не зміг затьмарити Святого Миколая, котрий і досі своїм магічним авторитетом інтригує малюків. А для резиденції Чудотворця нині навіть знайшлося місце у самісінькому центрі столиці України.
Ольга Рега
