Народилася 5 жовтня 1966 р. у Дніпропетровську.
Освіта: Київський державний університет фізичної культури і спорту.
Досягнення: спеціалізувалася у двох видах ‒ потрійний стрибок і стрибки в довжину. Олімпійська чемпіонка 1996 р. у потрійному стрибку; срібна призерка Олімпійських ігор 1992 р. у стрибках в довжину; чемпіонка світу (1991, 1993, 1995), володарка Кубка світу (1994), чемпіонка Європи (1992). Багаторазова призерка чемпіонатів Європи та світу. Неодноразова рекордсменка світу. Її світовий рекорд у потрійному стрибку (15,50 м), встановлений 10 серпня 1995 р., не побитий до сьогодні.
1) Ти народилася в Дніпропетровську. Яким було твоє дитинство?
‒ Воно пройшло на стадіоні. Моя мама ‒ тренер, я тренувалась у неї від третього класу школи до третього курсу інституту й була дуже слухняною. У нашому «Дніпрі» працювала сильна легкоатлетична школа, особливо стрибкова. Ми займали призові місця в СРСР на дитячих змаганнях.
2) Дитячі мрії ‒ найзаповітніші. Чи мріяла ти у дитинстві про такі досягнення?
‒ Здається, ні. Думок таких високих не було. Я просто завжди жила спортом, бо коли у тебе і тато, і мама тренери ‒ жити по-іншому не виходить. Зі школи зразу на стадіон, і так щодня. Тато тренував волейболістів-хлопчиків. Мабуть, якби він тренував дівчаток, то я би стала волейболісткою. Але є, що є!
3) Фактор везіння спрацьовував у твоїй діяльності? Це Божий дар чи радше наполеглива праця ?
‒ Везіння було! Однозначно було! І наполеглива праця, і дар Божий… Якою б людина не була талановитою, та якщо вона не потрапила в добрі тренерські руки ‒ все може зійти нанівець, особливо в технічних видах…
4) Але ж ті, хто має цей Божий дар, часто є лінюхами…
‒ Кажуть жартома, що поки стояв у черзі до Бога за одним, то чогось іншого вже не вистачило. Мабуть, це правда, бо тільки тоді, коли в одній людині поєднуються різні фактори ‒ тоді народжуються олімпійські чемпіони і рекордсмени світу! А їх, погодься, ‒ одиниці… Тільки тоді, коли все сходиться ‒ і дар, і праця, і тренер, і купа інших факторів ‒ тоді є результат.
5) Найперша твоя яскрава перемога ‒ ти її памʼятаєш? Де це було?
‒ Це був Львів! Я там виконала норматив майстра спорту СРСР зі стрибків у довжину.
6) Твоєму світовому рекорду в потрійному стрибку виповнюється 20 років. Які відчуття, коли інші стрибають впритул до нього?
‒ Чесно скажу, що коли його поб’ють ‒ в долоні плескати не буду. Хоча я реально усвідомлюю, що впливу на цю ситуацію не маю жодного. Знаю, що прогрес у цьому виді є і колись мій рекорд поб’ють. Я собі й уявити не могла, що він «простоїть» 20 років!
7) Ти б хотіла, щоб твій рекорд побила українка?
‒ Ти мене розвеселив і загнав у глухий кут. Як би коректніше відповісти? Послідовниці були й є ‒ Олена Говорова, Ольга Саладуха (обоє призерки Олімпійських ігор). Оля ще виступає, її потенціал не вичерпався. Усе залежить від особистої мотивації.
8) Твій чоловік, стрибун із жердиною, покинув спорт раніше ніж ти. Чи відчувала його розуміння і допомогу?
‒ Деколи допомагав, а деколи і заважав. Бувало по-різному. Шлюб між спортсменами ‒ це насамперед шлюб, а там буває всіляке, як і у всіх. Але ж, звичайно, більше допомагав.
9) Що змінилося у вашому житті після народження донечки?
‒ Змінилося все! Тепер життя обертається довкола неї. Дитина пізня і над нею просто тремчу. Вона для мене все! Зараз шкодую тільки, що надто пізно пішла зі спорту. Можна би було народити більше дітей!
10) А хотіла би своєї долі для Дарії?
‒ Відверто скажу, що так! Не вважаю, що я щось втратила у житті, щось не встигла чи когось зреклася… Досягла і набула я набагато більше ніж втратила. Ну, пропустила я 20-30 дискотек, вечірок і прогулянок. Це не глобальні втрати ‒ все це можна надолужити…
11) Як любите відпочивати?
‒ Відпочиваємо всі разом! Чомусь одному переваг не надаємо, бо відпочиваємо сезонно: влітку ‒ море, взимку ‒ лижі. Доця гарно їздить!
11) Чи маєш якесь захоплення, окрім спорту?
‒ Люблю читати книги й грати у гольф.
12) Є мрія досягнути світових вершин у гольфі?
‒ Для мене це не реально, бо гольфом треба займатися з самого дитинства. А ще на це треба силу-силенну часу. Гольфісти світового рівня тренуються 6-8 годин на добу і більше нічим не займаються. Вони приходять на поле зранку, а йдуть пізно ввечері. Це не легка атлетика, де тебе «вбили» фізично за дві години і ти повзеш без сил додому ‒ тут усе по-іншому. І ще один важливий фактор ‒ у нас немає можливості грати рік поспіль. Грати мені подобається, але гольф ‒ не те, що я можу назвати тренуванням, це радше задоволення, відпочинок і розвага…
13) Інесо, коли ти виступала, любила увагу з боку телебачення і преси? Чи впізнають тебе сьогодні на вулиці?
‒ Гарне запитання! Я до уваги ставлюся абсолютно спокійно, взагалі не люблю проявляти свої емоції «на людях». Всередині вони є, але не хочу, щоб їх ще хтось бачив. Я не буду привселюдно ридати, стрибати від радості й верещати. Це не моє! Я знаю собі ціну і мені не потрібно, аби зайвий раз казали, що я молодець. Я свою роботу зробила! Мій світовий рекорд тримається вже 20 років. Які ще потрібні докази того, що я відбулася в житті як особистість?
15) Інеса Кравець при своєму статусі женеться за модою чи одягає те, в чому зручно, і сама цим диктує моду?
‒ Чесно кажучи, за модою стежу, передивляюся нові покази і завжди знаю, що будуть носити у новому сезоні.
16) Твій рідний Дніпропетровськ сьогодні дуже згуртований і патріотичний. Він завжди був таким українським?
‒ Я переконана, що патріотизм не може звідкись взятися, якщо його не було. Я вважаю, що така згуртованість була й раніше, але в цих екстремальних умовах у людей оголилися основні якості! В одних ‒ найкращі, а в інших ‒ найгірші.
18) Ти одна із тих, кого не вразила зіркова хвороба. У чому секрет?
‒ Може, комусь зайвий раз хочеться визнання зі сторони або ж є потреба просто набити собі ціну. На моє переконання, за людину мають говорити її вчинки, а не слова. Я звикла вірити очам, а не вухам. Говорити можна багато…
19) Що б ти хотіла побажати наступному гостю «Like», який буде чоловічої статі?
‒ Хочу побажати, щоб він приділяв більше часу дітям, батькам і дружині, бо вони й є те найцінніше, заради чого варто жити!
20) Про що мріє Інеса Кравець?
‒ Хоч про це зараз модно говорити, але, повірте, я кажу дуже щиро: я мрію про мир і добробут для нас усіх. Бо коли у всіх все буде добре ‒ буде добре і в мене! От, мабуть, і все…
Роман Вірастюк
