Володарка титулів «Жінка III тисячоліття» та «Красивий символ нації», «Міс Україна-1995» і президент модельного агентства у минулому, а нині громадська діячка Влада Литовченко очолює Міжнародний фонд культурного співробітництва та працює викладачем в університеті. Чого навчає своїх студентів, які фактори вважає об’єднуючими для нації, а також про любов до прекрасного Влада Литовченко розповідає читачам журналу «Like».
‒ Ви закінчили Одеську консерваторію. Яку роль зараз музика відіграє у Вашому житті?
‒ Я закінчила Київське державне вище музичне училище імені Глієра, клас фортепіано, потім Одеську консерваторію. Це була моя перша вища освіта. Також встигла попрацювати викладачем фортепіано в музичній школі. Загалом, мені здається, людина-музикант має якесь особливе естетичне сприйняття і відчуття цього світу. Тому, можливо, місія моєї душі – нести прекрасне і виховувати молодь. Адже надзвичайно важливим є формування естетичних та морально-ціннісних ідеалів наших майбутніх поколінь, а також виховання у них патріотизму й уміння шанувати своє рідне, національне.
‒ То потяг до прекрасного почався саме з музики?
‒Так, усе почалося з музики, із любові до музики. Ще в дитинстві…
‒ Який Ваш улюблений композитор?
‒ У мене багато улюблених композиторів. Всесвітньовідомі класики: Бах, Гендель, Бетховен, Моцарт. Із романтиків ‒ Ліст, Шопен. З українських авторів – Лисенко, Скорик. А ще Рахманінов, Чайковський – від цього нікуди не дінешся, бо це засновники романтизму в музиці.
‒ На Прикарпатті часто буваєте?
‒ Я відкрила для себе Прикарпаття зовсім недавно – минулого року. Але свого часу тут часто бували мої батьки, і в мене залишилося багато їхніх фотографій із цих місць. Дуже любила розглядати їх і завжди захоплювалась унікальною природою, гуцульською архітектурою, дерев’яним різьбленням і храмами. Тож зараз для мене велике щастя відвідати ті самі місця, де колись бували мама з татом, побачити на власні очі те, що бачили вони.
‒ Наразі займаєтеся збереженням культурних пам’яток. Що найбільше вражає Вас у цій роботі?
‒ Найбільше вражає наявність у людей потреби збереження історико-культурної, сакральної та природної спадщини. А також популяризація наших нематеріальних скарбів в Україні і світі. Звичайно, на тлі того, як презентують пам’ятки закордоном, маємо ще багато роботи на державному і громадському рівні. Однак ми дійсно пишаємось нашою культурою. І, можливо, саме вона є головною національною ідеєю, яку ми ще навіть не сформували для себе. Бо згуртувати, об’єднати націю може тільки культура та усвідомлення її унікальності й багатства в Україні. Тому, мені здається, дуже важливо відтворювати, реставрувати та доносити до сучасних людей саме унікальні фрагменти нашої сакральної та історико-культурної спадщини – аби вони бачили, як формувалась наша історія, ті чи інші події, яке вони мали значення.
До речі, нещодавно мене запросили в Івано-Франківськ, де у місцевому краєзнавчому музеї презентувалися твори мистецтва, відновлені в рамках реставраційного проекту «Врятуймо скарби разом!» Із 2009 року, з початку реалізації проекту там за підтримки небайдужих меценатів уже відреставровано понад 120 ікон XVIII-XIX століть, а також інших витворів сакрального мистецтва. Я була вражена ідеєю проекту. На перший погляд, вона видається дуже простою, але я більше ніде не зустрічала такої тісної співпраці між державною структурою і громадськістю. Цей проект дійсно може бути взірцем того, як потрібно будувати роботу, спрямовану на збереження й популяризацію творів мистецтва, та слугувати зразком для інших українських регіонів.
Зважаючи на це, я як викладач дисципліни «Всесвітня спадщина ЮНЕСКО» у Міжнародному університеті «Україна» роблю все для того, аби навчати студентів цінувати прекрасне, пишатися унікальними пам’ятками загальносвітового значення. І, звісно, знати про свою спадщину, вміти її зберігати, розповідати про неї і популяризувати в усьому світі. Так, як це повинно бути.
‒ На Ваш погляд, які культурні пам’ятки найбільш недооцінені самими українцями?
‒ Ми постійно нарікаємо на державу, владу, скаржимось, що у нас немає можливості матеріально підтримувати унікальні пам’ятки історико-культурної та природної спадщини. Але все ж таки давайте казати прямо: найбільш загрозливою силою для будь-якої пам’ятки є людська зневага і байдужість кожного з нас, те, що ми не проймаємось ідеєю збереження та охорони цієї пам’ятки. У нас є справді унікальні історичні комплекси. Та їх сприйняття насамперед залежить від нашої обізнаності й розуміння цих неповторних категорій. В Україні є сім об’єктів, внесених до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Серед них – дерев’яні церкви карпатського регіону Польщі та України. Дві з них, до речі, знаходяться на території Івано-Франківської області. Крім того, маємо чудовий зразок нематеріальної культурної спадщини – петриківський розпис, представлений Дніпропетровською областю. Тому хочеться, щоб робота з популяризації і презентації пам’яток велася на більш активному рівні. І докласти зусиль у цьому напрямку мають органи державної влади, а також представники громадських організацій.
‒ Окрім збереження культурної спадщини, Ви сприяєте обдарованим дітям. Які проекти реалізуєте зараз? Можливо, допомагаєте дітям переселенців?
‒ Як волонтер я брала участь у деяких гуманітарних місіях збору допомоги для дітей та жінок із зони АТО, зокрема в міжнародній гуманітарній місії «Милосердя без кордонів». Час від часу виставляю свої речі на аукціонах, присвячених збору коштів на потреби переселенців і жителів зони АТО, даю певні кошти на підтримку української армії та бійців. Мені здається, що це обов’язок кожного громадянина України – допомагати у такі складні часи тим, хто цього потребує.
‒ Вас знають у багатьох іпостасях: красива жінка, модель, благодійниця, мати, викладач. Що зараз для Вас пріоритетне у житті?
‒ Зараз для мене пріоритет і найбільше бажання – це мир в Україні. Бо без миру й стабільності про будь-які проекти чи процеси говорити не можливо. І, звісно, одним із пріоритетів зараз є відповідальність перед дітьми (не лише перед доньками), моїми студентами – за їхнє майбутнє. Усе горе, яке прийшло в Україну, я певна, болить кожному з нас. Тому мені, як і всім зараз, найбільше хочеться, щоб якнайшвидше закінчилася війна і ми отримали можливість спокійно жити, працювати, відбудовувати не лише економіку, але й пам’ятки, об’єкти та фрагменти нашої культурної спадщини.
Ольга Рега
