Перший радянський військовий джип «Газ-67» по-спартанськи простий та надійний всюдихід, якому під силу будь-яке бездоріжжя. Мрію про ретроавтомобіль воєнних часів його теперішній власник Михайло Тимків виношував давно, та, обʼїздивши чимало сіл та містечок, усе не міг знайти відповідного авто. Аж тут доля підкинула сюрприз. Під боком, у рідному селі Коропець, «Газ-67», який три десятки років гнив у гаражі місцевої школи, здавали на брухт. Давно списана машина, розтягнена на запчастини, вже нікого не цікавила як засіб пересування.
Коротка біографія
Це авто ‒ один із перших армійських позашляховиків. 835-ий «випускник» класу Горьківського автозаводу «ГАЗ-67» зійшов із конвеєра далекого 1944 року. Серйозна поломка зупинила його під час війни й залишила в мальовничому Коропці на Тернопільщині.
Машину відтягнули до місцевої школи, а в 1949 році капітально відремонтували. Після буремних подій війни «газик» пристосувався до цивільного життя ‒ 30 років допомагав у господарстві коропецької школи, возив директора.
Із часом нові машини у автопарку витіснили «стариків». Після параду 7 листопада 1979 року «газик» востаннє заїхав у шкільний гараж і більше не виїжджав. Ветеран так би і канув у Лету, якби не мрія його рятівника-односельця Михайла Тимківа, котрий поставив собі за мету вдихнути в брухт нове життя. Після майже тридцяти років забуття у 2008 році за символічну плату «вояк», вірніше те, що від нього залишилось (кузов, рама, без двигуна та мостів), потрапив у золоті руки нового власника.
Знову на колесах
Із того часу в гаражі закипіла робота. Реставрація почалася з пошуку оригінальних запчастин. Відновлювати авто для водія, котрий має за плечима понад 2 мільйони кілометрів, було, безумовно, цікаво, але нелегко. Повністю зігнилу праву частину кузова, де знаходиться акумуляторна батарея, змогли виготовити аж на Мінському автозаводі. За це майстрам довелося віддати оригінальну запаску. Решту деталей (панель приладів, дороговартісний вакуумний привід двірника та ін.) реставратор замовляв із США. На щастя, багато фордівських запчастин підходять для «ГАЗу». Двигун знайшовся на електростанції в Коломиї, кільця й клапани «приїхали» з Америки. Лляний брезент пошили за оригінальними лекалами у Білій Церкві. Оскільки купувати деталі окремо дуже дорого, Михайло Тимків шукав старі автівки по всій Україні, забирав собі необхідні запчастини, а решту продавав.
Спочатку, каже Михайло, для реставрації бракувало інформації та знань. Проте згодом у ретроклубі «Станіславський» він знайшов однодумців, які дуже допомогли. І, звичайно, суттєво полегшив процес всезнаючий Інтернет.
Крім технічної роботи, на реставратора чекала паперова тяганина. Довелося повністю відновити документи через МРЕО та офіційно стати власником чотиримісного фаетону.
Ваш вихід, ветеране!
Після шести років копіткої праці, незліченних недоспаних ночей та майже 10 тисяч доларів інвестицій із купи брухту вималювався автомобіль-мрія: міцний та всюдихідний.
Перший вихід «у люди» вдався на славу. 10 травня 2014 року «ГАЗ» подолав 45 кілометрів із Коропця до Івано-Франківська, аби відсвяткувати день міста. Справжня військова машина викликала у містян фурор, тож Михайло досі зустрічає фото з «газиком» у соцмережах на аватарках.
Зараз 70-річний «фронтовик» виглядає так, ніби щойно з заводу: оригінальний темно-зелений матовий колір, відкритий кузов без дверей, панель приладів, важіль управління, фаркоп (для транспортування причепа або гармати). «ГАЗ» легко може, згадавши давнину, проїхатись місцевим бездоріжжям, яке подекуди не поступається воєнному.
Кожен чоловік повинен мати захоплення, чоловіче заняття, переконаний Михайло Тимків, тому, навіть втіливши свою заповітну мрію у життя, зупинятися не збирається. Уже зараз він працює над відновленням наступної ретромашини ‒ вантажівки «ГАЗ-АА».
Покидаючи село, хочеться вірити, що знайдуться мрійники, у яких дійдуть руки і до Коропецького замку. Прекрасний, але знищений часом палац графа Бадені реставрують, збережуть та предадуть цей шматочок історії нашим дітям.
Наталія Кріль
