Знайомтеся – це криволапик Григорій. Він пише вірші про кохання, малює сузір’я між родимками на тілах подруг, обожнює читати Оруела і пахне корицею. А цього малого звати Макар, він малює карти зоряного неба, готує неймовірні бананові млинці, знає всі казки про пряникові хатки та зачаровує ароматом шоколаду. Поряд живуть казкові котики-нерозлучники, бабці-домовички та гуглі – веселі хлоп’ятка і дівчатка, які чекають на свою історію та нову домівку.
Усі ці кумедні забавки у власній майстерні створює харизматична та неординарна дівчина, яка має псевдонім Лорна Ніжина. Розповідає, колись хотіла назвати свою майстерню «Повна торба», але схожих назв і без того багато. Тож вибрала для цього вислів з далекого дитинства – «Малаляляоцьо».
«Колись заїхала своєму братикові в око, і єдина фраза, яку я тоді йому сказала, це «мала ляля оцьо». Після того вона в мене стала асоціюватися з усім, що я роблю, – жартує дівчина і додає: – Тим паче, що всі іграшки, які я виготовляю, мають очі».
Чудернацька майстерня з’явилася два роки тому у листопаді – разом зі своїми першими мешканцями криволапиками. Казкові створіння з кривенькими лапками, лише віддалено схожі на котиків, просто наснилися Лорні. Тому, переконує дівчина, вони люблять спати із новими господарями і неодмінно приносять їм гарні сни. Живуть дивні істоти у країні Сонливих соньків, і кожен з них – а їх є більше двох сотень – має своє ім’я:
«Імена у них з’явилися ще тоді, коли я створила свого першого криволапика – десь на підсвідомому рівні. Він у мене називався Матвій. Чому так – не знаю, але жодне інше ім’я з ним не асоціювалося. Потім почали з’являтися нові криволапики, а в них – нові імена. Намагаюся їх не повторювати, але ж буває так, що є дві дівчинки Олі, от точнісінько так є і два криволапики Максими.
Окрім власного імені, уся малеча має свою життєву історію. Ці історії Лорна записує на спеціальних бірках, які потім чіпляє на лапки своїм улюбленцям.
«Деякі криволапики люблять малювати, деякі – читати, хтось любить пити суничні і полуничні чаї, а хтось – ходити в гори. Вони такі ж, як люди. І коли нові господарі підбирають собі криволапика, то звертають увагу на ці історії. До прикладу, криволапик Мартин – малюк, який бомбезно грає на гітарі, шукає друзів, що люблять їздити автостопом і пити імбирне пиво. Пахне чорницею».
Пахнуть усі криволапики по-різному: імбиром, чорницею, кавою, ваніллю, апельсинкою, м’ятою чи корицею. Ці наповнювачі, обов’язково натуральні і здебільшого зроблені власноруч, майстриня додає до синтепону, яким набиває іграшки. Вона шиє їх за власними викройками із найрізноманітніших тканин, куплених у спеціальних магазинах чи віднайдених на секонд-хендах або подарованих рідними і знайомими. Та найголовніше – кожен дрібненький стібок виконує тільки вручну:
«Я не дружу зі швейною машинкою. Точніше, вона не дружить зі мною. Не любить мене, і все. Як я не намагалася її налаштувати, вона то рве мені нитки, то взагалі перестає працювати. Та й вручну працювати набагато простіше. А ще це додає іграшкам якогось особливого шарму, вони стають справді хенд-мейдерськими. Бо ж пошиту машинкою іграшку можна купити будь-де».
«Не лише люди обирають собі криволапиків, буває й навпаки»
Процес добору аксесуарів для казкових забавок теж особливий: усі намистинки, стрічечки та ґудзики дівчина припасовує лише в кінці, відповідно до характеру створеного героя. Бо яким він буде, на початку роботи майстриня навіть не уявляє. Кожного криволапика дівчина намагається зробити особливим. На все про все – «дві серії фільму». А потім виставляє своїх вихованців на продаж чи просто дарує людям, які запали в душу. Деколи навіть незнайомим. Тут головне, щоб темперамент збігся. Бо, переконує Лорна, не лише люди обирають собі криволапиків, буває і навпаки.
Та якщо криволапики – улюбленці здебільшого малечі, то закохані частіше за все вибирають собі інших мешканців цієї майстерні – котиків-нерозлучників. Ці іграшки завжди у парі, шалено люблять одне одного і, запевняє майстриня, дарують це почуття усім, хто їх собі обере. А от гуглі взагалі з’явилися нещодавно. Це маленькі зимові ляльки у кумедних шапочках і шарфиках. Вони досі не мають ні імен, ні власних історій. Пояснити, хто вони такі, не може і сама майстриня. Каже – наснились, як і решта казкових персонажів, які живуть у цій оселі. Тепер шиє передусім їх. А ще робить магнітики, бо попит породжує пропозицію:
«Не всі люди розуміють, навіщо їм, до прикладу, криволапик – хтось кладе з ним спати дитину, інші тримають його просто на полиці або взагалі не знають, що з ним робити. Тому я виготовляю і магнітики, і підвіски – їх чіпляють у салоні авто. А взагалі, люди часто замовляються якісь дуже дивні іграшки, наприклад, криволапика із чотирма ручками і хвостиком. Але я не часто беруся за таке, бо це вже буде не криволапик, та й якщо я не можу уявити цю іграшку, вона мені не вдається».
Нові домівки криволапики знаходять собі дуже швидко – вони роз’їхалися практично по всіх областях України, а окремі взагалі переїхали жити до Фінляндії та навіть до Сполучених Штатів. І хоча Лорні дуже важко розлучатися з кожним, вона їх все-таки відпускає. Адже для спільного життя з усіма одночасно у квартирі дуже швидко забракло б місця. Тим паче, ідей, ким би ще доповнити казкову країну, в голові вирує чимало. А ще майстриня обіцяє дописати «Щоденники Криволапика», які колись їй надиктовував один із вихованців – Деревій. Як тільки на це з’явиться час.
Наталія ЛОЗОВИК
