«Хлопців по виклику» я викликала до затишної кав’ярні. Все відбувалося в найкращих традиціях тверезої зустрічі: обліпиховий чай, смачні тістечка та інтелектуали з перчинкою. Отож смакуйте цікавими фактами із життя мегапопулярного дуету.
Знайомтеся:
Олег Андрухів, в минулому старший лейтенант міліції, зараз проректор Університету Короля Данила, кандидат юридичних наук, ну, а в майбутньому – як Бог дасть. 13 років вегетаріанець, працює над науковим дослідженням «Чи можлива твереза держава в контексті побудови правової держави», не вживає ні краплі алкоголю (навіть на свята) і релаксує від проведення часу в родинному колі.
Василь Жупник, в минулому весільний музикант, кавеенщик, зараз кандидат історичних наук, працює в медичному університеті, в майбутньому бачить себе в науці. Обожнює кабачки у будь-якому вигляді, любить готувати, рятує кума (Олега Андрухіва) в «гострих весільних ситуаціях». На дозвіллі грає на гітарі та у футбол, любить проводити час з сім’єю.
В юності бавилися в КВН, тож догралися аж до дуету, який цього року святкує своє восьмиліття, і скажемо, що не втомилися. Бути ведучими – це кайфово і, що не менш важливо, прибутково.
Перші гроші, зароблені в дуеті, «Хлопці по виклику» отримали на свято Миколая, «під подушку», далі був Новий рік, корпоративи, весілля, і пішло-поїхало…
Дивує, коли люди описують образ тамади так: золоті зуби, велике пузо… Можемо з цим посперечатися – зуби у нас всі свої! Пузо теж. Тому слова «тамада» не соромимося, оскільки це і ведучий, і конферансьє, і шоумен. Це народна назва, хоча позиціонуємо себе як ведучі.
Корпоративи більше цінуються, ніж викладацька діяльність. Обоє любимо науку, але прогодувати лише в такий спосіб сім’ю нереально. Якби платили викладачеві, як у Європі – кілька тисяч євро, тоді, мабуть, повністю пірнули б у цю сферу.
Ідеальне свято – це коли щирість понад усе. Ресторан, столи, музиканти – усе другорядне. Головне – комунікація з гостями, інтерактив, коли кожен гість відчуває, що він потрібен, пожартували з ним – він відповів, коли у нього є відчуття, що він частинка події. Тоді і ми кайфуємо.
Стандартні заготовки є. Але це максимум 15% весілля, 20% традиції і решта 65% – імпровізація. Ми не ведемо свято з листка, у нас є власний життєвий досвід, своє оригінальне бачення. Ну, невже ми відсвяткуємо день народження без пісні «Happy Birthday» чи забудемо весілля почати з молитви? В усіх є коронні жарти. Якщо знайдете ведучих, які, провівши за рік 50 весіль, кожне готували за індивідуальним сценарієм і ні разу не повторилися, станемо перед ними на коліна, бо це нереально.
Весілля різні як за стилем ведення, так і за суттю. І це бачення виробляється з досвідом. Сільська публіка більше любить анекдоти та жарти на теми, які їм притаманні. Міська «світська еліта» хоче легенького перформансу, короткої влучної атракції. Кажуть, що увага фокусується до п’яти хвилин, тож треба встигнути за найкоротший час зробити той жарт. Крім того, є яскраві весілля – коли молодята самі готують свято, ми всі перебуваємо на одній хвилі і отримуємо масу задоволення. Є весілля традиційні, які організовують батьки, проте вони не менш класні і акцент у них на народних традиціях та звичаях.
Табу. Усі свята ведемо виключно українською мовою. Є багато пропозицій провести свято російською на «Буковелі», в Києві, Одесі, однак українська – це принципово. А ще не жартуємо стосовно релігії та фізичних вад. Крім того, не підлаштовуємось під когось. Ми не догматичні люди. Під колір сукні нареченої метелик собі шити не будемо, однак форму та стиль одягу завжди обговорюємо з нареченими. Доросли до того, аби обирати, що будемо вести, а що ні.
Курйозні випадки. Уявіть: весілля, відбулася процедура вручення конвертів, молодята сіли за стіл, мама зникла (побігла рахувати, чи весілля повернулося), ми проходимо біля кухні, і тут така фраза до кухаря: «Кури не давати!» (Мабуть, весілля таки не повернулося).
Або ж: провели останнє весілля в сезоні, кінець листопада. Сіли з музикантами, операторами та офіціантами за стіл згадати, що цікавого сталося за рік. Зі столів господарі зібрали останні пляцки, прибиральниці помили підлогу, надворі майже світає. І тут до зали заходить гість у стилі «ірокез», половина обличчя і одяг в болоті, та видає фразу: «Музиканти! Що ви робите? Чому не граєте? Де люди? Де молода? Ви всіх порозганяли! Так сі не робит…» Ми посміялися, він поматюкався і пішов далі спати в свою фосу, в якій проспав, напевно, все весілля. Але зі слів «Де молода?» ми зрозуміли, що цей гість був з її боку…
Ще один. Заведено, що першими вітають молодят батьки. Ми до мами, а її нема. Шукаємо по всіх закутках, бачимо – сидить, гроші рахує. Ми до неї, а вона: «Хлопці, я ніц не буду говорити, заки не буду знати, на чому я стою…»
Тверезе весілля.
Олег: Хто придумав міф, що людина, аби зняти напругу, повинна перетворитися на пацєтко? Я пропагую тверезе весілля. Дотримуюся принципу одного мудреця: «Одна склянка вина тобі розуму не додасть, а друга-третя забере його». Тому започаткував у Франківську цю традицію і готовий вести такі свята безкоштовно. Тим, що я пропагую тверезий спосіб, життя я грошей не заробляю. А ті, хто каже: «Пийте!» чи «Пийте, але в міру», заробляють, і то дуже багато! За рік на тверезе весілля зважилося лише дві молоді пари. Скажу, що ці свята нічим не відрізняються від традиційних. Весело і за відсутності алкоголю.
Василь: Поважаю позицію Олега, проте скажу, що кожна людина має свої слабкості. Вона не стане ідеальною, навіть коли перестане пити і курити. Радикальна заборона чогось завжди породжує його нелегальну популярність. Український народ придумав святкування для того, аби відволіктися від насущних проблем, і на кожному святі у кожного народу є свої традиції випивання, зрештою, це приватна справа кожної людини. Однак особисто я підтримую пропагування здорового способу життя і здорові ідеї, які допомагають людині відбутися як фізично, так і духовно. Та й, зрештою, у всьому має бути міра і здоровий глузд.
Ревнощі. Наші дружини нам довіряють і підтримують у всьому. Кожен з нас може з впевненістю заявити: «Хлопці по виклику» – це просто назва (без натяків і наслідків), я хороший сім’янин», тому приводу для ревнощів попросту не даємо. Ну, хіба до самої роботи. Адже вона й справді забирає багато часу, сили та енергії.
Найважливіше – це сім’я. Коли ти йдеш додому і знаєш, що тебе чекають твої найрідніші. Ті, які найменше отримують твого часу, але люблять тебе найбільше. Тому найкращий релакс – це відпочинок вдома.
Майже годинна розмова, а хочеться ще… Від обліпихового чаю залишилися жовті ягідки у чашці. А від «Хлопців по виклику» – відчуття свята. Може, б то напроситися до них на якийсь корпоратив, аби ще раз відчути цей драйв?
Лариса ФРЕЇШИН
