Ще ніколи батькам не було так складно виховувати своїх дітей, як зараз. Якщо в давнину здебільшого орієнтувалися на звичний уклад та традиції, то нині татам і мамам доводиться обирати між різними методами та концепціями і випробовувати їх на власних чадах. Авторитарна модель, коли слово батьків було законом, а його виконання іноді досягалося жорстокими фізичними покараннями, відійшла в минуле. Таке «ламання через коліно», нехтування волею та бажанням дітей нині стало синонімом поганого батьківства, тож маятник хитнувся у зворотний бік. У прагненні бути хорошими та люблячими деякі батьки перейняли протилежну модель: повна свобода, дружба з дитиною та стосунки на рівних. А діти чомусь не цінують цього, перестають їх слухатися та поважати. Про те, як знайти золоту середину та чи потрібно це робити, що таке альфа-батьківство, дізнавалися у керівника клубу щасливих батьків «Мілагро» Катерини Лейцюсь.
Ми можемо дуже любити дітей, і при цьому вони будуть меганеслухняні, ми можемо прочитати купу книжок та не мати авторитету в дитячих очах. Аби досягнути послуху, у хід ідуть різні інструменти та маніпуляції. Чи може бути по-іншому? Виявляється, що так. Таємниця криється у стосунках між батьками і дітьми, ким ми є для них.
Батьки головні у взаємовідносинах з дитиною, а тому несуть за них відповідальність. Це один з ключових постулатів альфа-батьківства, яке стає все популярнішим у світі. Теорія канадського вченого-психолога Гордона Ньюфелда пропонує повернутися до природної ієрархії. Чому альфа? Так перша буква грецького алфавіту позначає особистість, яка є лідером, веде за собою. Біля неї всі інші почувають себе безпечно, комфортно. Тому, на думку вченого, батьки повинні стати для дитини такою альфою – орієнтиром у великому світі. Батьківський дім – тиха гавань, в яку приємно повернутися після щоденних пригод, де завжди можна сховатися від негараздів. З мамою і татом дитина повинна розслаблятися. З ними можна і поплакати, і повеселитися.
У своїх численних наукових дослідженнях, вивчаючи етапи дозрівання мозку, Ньюфелд доводить, що для того, щоб потенціал дитини розкрився на повну і вона досягла зрілості, про неї повинна турбуватися альфа. Це дорослий, найчастіше мама, хоча й не завжди, яка, з одного боку, пропонує дитині безумовну любов та прийняття в стосунках, з іншого – встановлює кордони дозволеного у поведінці. Коли дитина у стані спокою, знає, що її люблять та приймають такою, як вона є, навіть з примхами та істериками, тоді вона нормально розвивається і дорослішає. У неї є на це ресурс. Якщо ж прив’язаність порушується, вся енергія йде на відновлення контакту і близькості зі значущим для неї дорослим. Ми не можемо зробити нашу дитину вищою – ми просто забезпечуємо їй необхідне харчування; так само і з самостійністю: нам потрібно лише створити сприятливі умови, решту – ріст і дорослішання – зробить природа.
Ключовий момент: залежність для дитини має бути приємною і легкою, а сама альфа – турботливою. Домінувати не означає демонструвати владу. Лідерська поведінка батьків не тисне, а, навпаки, посилає сигнал: «Ти в безпеці! Я знаю тебе, твої потреби, ти можеш розраховувати на мене. Зі мною ти, як за кам’яною стіною». Що б не сталося, ми завжди на боці дитини.
Так фактично ми запрошуємо дитину стати залежною, щоб вона стала зрілою, самостійною особистістю, яка в майбутньому зможе турбуватися про себе, своїх близьких, приймати рішення, взаємодіяти з іншими, не втрачаючи власного «я». Здавалося б, парадокс: чим більше ми зміцнюємо прив’язаність дітей, тим більш самостійними вони стають. Але саме тоді, коли дитина може розслабитися і покластися на дорослого, у неї з’являється енергія для самореалізації.
З дитиною на рівних?
Коли діти прив’язані до ровесників більше, ніж до батьків, вони не можуть реалізуватися на повну. Друг не візьме за тебе відповідальність у разі необхідності, не захистить від зовнішнього стресу, тому у дитини підвищується тривожність, агресія. Вона стає більш схильною до емоційних травм, ніж дитина, орієнтована на дорослого. Якщо ж дитина прив’язана в першу чергу до батьків, життєво важливим для її емоційного здоров’я і благополуччя стає їх визнання і турбота. Альфа-позиція батьків – це не рівні стосунки, а позиція лідера, який може сказати «ні», що, однак, не виключає теплоти у взаєминах.
Для цього батьки повинні самі володіти певними якостями – мати внутрішній стержень, лідерські задатки. Тому вони не діляться з дітьми своїми проблемами, не виказують своєї безпорадності: «Ти такий неслухняний, що я не знаю, що з тобою робити!» Вони впевнені в собі, у своїх силах, здатності знайти вихід із ситуації. Наша впевненість в собі, рішучість підштовхують дитину покладатися на нас.
Що таке прив’язаність?
Альфа-батьківство ґрунтується на теорії багаторівневої прив’язаності, яка зміщує головний акцент з поведінки на стосунки дорослого та дитини. Адже поведінка – це лише верхівка айсберга, і тому психолог закликає дивитися вглиб. Альфа-батьки, в першу чергу, будують відносини, які необхідні дитині до тих пір, поки вона не стане зрілою особистістю. Альфа позиція розкладає всі крапки над «і». Це допомагає нам ефективно виконувати свої батьківські функції – так ми стаємо батьками, яких хочеться слухати, а діти стають такими, яких легко виховувати. Дитина слухатиме вас залюбки. Тоді агресивність та неслухняність розтануть самі. Тому батькам потрібно усіма силами укріплювати прив’язаність.
Не хвилюйтеся, що дитина буде надто прив’язана до вас. Це неможливо. Прив’язаність може бути недостатньою або поверхневою, і саме тоді дитина чіпляється всіма можливостями за вас і не захоче відпускати. Глибші рівні прив’язаності, навпаки, дозволять відчувати близькість навіть при розлуці чи на відстані.
Темі прив’язаності та альфа-батьківства присвячене не одне дослідження та книга, тож повністю розкрити всі нюанси в одній статті не вдасться. Пам’ятайте, що прив’язаність служить щитом, за яким відбувається психологічне дозрівання дитини. Тому беріть на себе відповідальність за збереження та відновлення прив’язаності дітей до батьків.
Принципи альфа-батьківства чудово лягають на стосунки і з малюками, і з більш дорослими дітьми та допомагають побудувати міцний зв’язок на все життя. Вони науково доводять те, що існувало завжди – у процесі виховання батьки ведуть дітей, а не слідують за ними. Ми повинні триматися за своїх дітей, щоб вони могли вирости та стати самими собою. Стосунки з батьками – це найцінніше, що ми можемо дати своїм дітям. Взаємини важливіші, ніж поведінка. Надсилайте свою енергію на підтримку прив’язаності, а все інше зробить природа.
Наталія КРІЛЬ
