Іра, ми з тобою знайомі задовго до проекту «Подіум», але розкажи будь-ласка нашим читачам про себе і про те, який шлях прийшлося подолати, щоб попасти на шоу.
Я вийшла заміж і переїхала з Києва до Івано-Франківська 4 роки тому. І оскільки я не з тих, хто любить сидіти вдома, одразу почала шукати роботу. Оскільки я кардинально змінила своє життя, вирішила не відкладати на потім свою мрію. Закінчивши базові курси крою та шиття я вирішила що все знаю, і подала документи на роботу технологом до місцевої швейної фабрики. Несподівано для себе, отримала запрошення на дану посаду. Приступивши до своїх обов’язків зрозуміла, що не настільки багато я вже й знала. Отже для того, щоб утриматись на цьому місці, мені прийшлося багато вчитися самотужки. Мій робочий день починався о 5-6 ранку і завершувався глибокої ночі. Саме завдяки моїй працьовитості і безмежній любові до дизайну, я навчилася робити все на вищому рівні. Моя однокласниця порадила мені спробувати себе у новому проекті про молодих дизайнерів. Я відправила анкету на участь у проекті «Подіум» і від того моменту змінилася я і моє життя.
Чи важко було попасти на проект?
Отримавши запрошення на перший кастинг проекту, я не повірила, що це відбувається зі мною. Я дуже зраділа, але не розраховувала що у мене є шанси пройти далі. Обов’язковою умовою участі в кастингу була демонстрація своїх виробів та вміння шити. Не довго думаючи, я зібрала колекцію, яку відшила нещодавно для одного показу. Їдучи у «лакшері» плацкарті, думками я вже була на паризькому тижні моди. Та перед тим, як попасти в бажану 20, мені довелося пройти ще два таких кастинги.
Чи всі учасники, на твою думку, були достойні участі в проекті?
Я вважаю, що з 20 осіб, відібраних для участі в проекті, реальних дизайнерів можна було порахувати на пальцях одної руки. І мені дуже шкода, що саме в 10 не пройшла переважна кількість тих, в кому я бачила реальних конкурентів.
Важко було звикнути до життя під прицілами камер? Як довго тривали зйомки?
Проект знімали в Києві, зйомки в тривали два місяці. Мені було абсолютно не складно звикнути до такого нового експірієнсу. Я дуже емоційна і позитивна людина, і мені навпаки подобається бути в центрі уваги. Звичайно, перший час кожен намагався підібрати правильні слова і струнко сидіти перед камерою, але проект був настільки емоційний, що в кожного з нас стояв вибір: або фокусувати свою увагу на те, як ти виглядаєш у камері, або віддаватися на повну за для перемоги у проекті.
Усі з нетерпінням чекали приїзду твого чоловіка на вечір побачень, але він так і не з’явився. Як повпливав проект на ваші стосунки і чи ви досі разом?
Збираючись на останній кастинг проекту мій чоловік проводжав мене зі словами: я в тебе вірю і бажаю тобі перемоги. Саме тому його відмова приїхати до мене на побачення, стала для мене прикрою несподіванкою. Моїм прагненням завжди була сім’я, в якій дружина – гордість та підтримка для свого чоловіка. Під час кожного випробування на проекті мене не покидали думки про нього. Але повернувшись додому мені стало зрозуміло, чому він так вчинив. Я розвивалася, багато працювала та навчалася задля кращого життя нашої сім’ї і завжди гріла в серці думки про коханого. Та рано чи пізно, все таємне, стає явним. Ось і в мене відкрилися очі на реальність, яку я не помічала. Поки я трудилась – він мені зраджував. Стало зрозуміло, що моя участь у проекті, а саме відсутність тривалістю два місяці, стали для нього гарним приводом розірвати шлюб. Адже відносини на стороні мій чоловік мав вже протягом декількох місяців. Повернувшись до Франківська, я не змогла потрапити в дім, бо там вже проживала інша. Без зайвих істерик, я прийняла рішення і подала на розлучення.
Яке завдання особисто для тебе видалося найскладнішим?
Кожне завдання кардинально відрізнялося одне від іншого. Для мене великим випробуванням був пошук натхнення, саме тому більшу частину відведеного часу на пошиття у мене займав процес пошуку ідеї. Я могла декілька разів передумати, бувало навіть так що відшивала задуманий образ і за 2 години до завершення змінювала абсолютно все.
На шоу часто можна побачити ситуації, коли часу лишається обмаль, дизайнери щось дошивають, ріжуть, але тут заходить Жан Грицфельдт і строгим голосом повідомляє: «Дизайнери, час вийшов!». За кадром давали час на доопрацювання чи силоміць відтягували вас від швейних машин?
Жодного разу! За весь проект нам ніколи не давали додаткового часу. Тому з гордістю можу сказати, що кожен учасник молодець, адже з 8 годин відведених на працю в майстерні, кожен з нас втрачав багато часу розповідаючи глядачеві свою історію.
Як ти ставишся до дизайнерів, які не вміють шити, наприклад “Дует Середа”?
Не бачу нічого поганого якщо дизайнер не вміє шити. Але зараз ми говоримо про змагання, в якому головною умовою участі є вміння шити. І я вважаю, що «Дует Середа» не заслуговують перемоги, адже кожен з нас міг покликати свою швею і тоді сили дійсно були б рівні.
Кого з українських дизайнерів ставиш для себе за прикладі чому?
Я безмежно щаслива, що саме дизайнер Катя Сільченко допомагала мені у створення фінальної колекції. Це людина, в якої є смак, свій безперечний стиль та великий досвід. Вона створює надзвичайно жіночні але в той же час не попсові речі. Я дуже люблю одяг «оверсайз», це історія про мене. І мені дуже важливо, щоб жіноча сексуальність та краса не приховувалася в подібних речах. І сам погляд Каті на речі «з чоловічого плеча» дуже близький до мого бачення.
Чи займаєшся зараз і які плани на майбутнє?
Зараз я продовжую навчатися, адже в проекті я зрозуміла, що немає меж вмінням та знанням, особливо коли ти знайшов свою професію. Я вирішила повернутися до Києва.
Що можеш побажати тим, хто мріє стати дизайнером.
Мріяти не означає вміти або бути, тому почніть з того, що навчіться давати собі адекватну оцінку, і розуміти все про себе. Якщо ви дійсно переконані, що ви талановиті, особливі, не такі як всі, тоді ламайте стереотипи, навчайтесь, не вагайтесь зробити крок в невідоме. Пробуйте до тих пір, поки вам не вдасться. Адже під лежачий камінь вода не тече.
Спілкувалася Альона Kolibri
