І цим майже все сказано. Вона популярна, рішуча й не боїться бути кумедною. Бо просто займається тим, що любить. Мабуть, саме тому лише за 3 роки її блогерської діяльності, їй вдалося не лише зібрати чималу армію прихильників — а це понад 140 тисяч — але і стати щасливою власницею двох нагород: «Народний Оскар за кращу жіночу роль» та звання «Найпозитивнішого блогера 2019-го року». Про те, звідки беруться сюжети її сторіс, як на божевільні витівки реагують сусіди та в чому секрет її успіху, розповідає інстаграм-блогер, влогер та «королева вайнів» Людмила ЛУЦУК.
Отже, давайте знайомитись: Люда з Голівуда — хто вона в реальному житті?
У реальному житті — я мама в декреті, одружена, магістр соціології, аспірантка Київського політехнічного інституту, щоправда, в академічній відпустці.
Якщо ми говоримо про Люду з інстаграму, то створенню цього образу, принаймні імені, посприяла мама?
Так, усе правильно. Вона називала мене Людою з Голівуду ще із самого дитинства. Мабуть, як корабель назвеш, так він і попливе. Тому я вирішила саме так назвати цей образ: і звучить гарно, і придумувать уже не треба було.
З чого все почалося, як з’явилася Люда з Голівуда?
Мені було нудно в декреті. Дитина була ще надто малою, щоб особливо нею займатися. Я була в цей період у мами, у невеличкому містечку Березань. Побачила цю снеп-чатівську маску в Анни Сєдокової в інстаграмі і вирішила й собі завантажити снеп-чат. І так ми почали з мамою собі «гнати». Та й пішло-поїхало. Спочатку відео викладала на свій акаунт, але чоловік був проти, забороняв навіть. Тому я вирішила створити свій окремий блог, який ніяк не пов’язаний із моїм особистим життям.
Це цілком вигаданий образ, іронія чи щось внутрішнє?
Це радше внутрішнє моє. Я в житті, на жаль, не можу себе так поводити з людьми, а хотілось би дуже (сміється). І тому цей образ як відрада. Хтось б’є посуд, хтось на дітей кричить, а я одягаю капелюх, беру мікрофон і кричу на балконі. Розумієте, це такий мій антидепресант. Обожнюю Люду з Голівуду. Чесно вам скажу: це мій кумир.
Але ж це дуже епатажний образ. Чи не страшно було перевтілюватися в нього?
Ні, не страшно. Я, в принципі, людина, яка не комплексує. Мені не цікава думка інших. Як у моєму житті, так і в житті Люди з Голівуду. Я не боюся осуду. У житті стараюся робити те, що мені в кайф. Якщо я буду слухати інших, то, мабуть, у житті не залишиться того, що приносить задоволення.
Люда досить вульгарна жінка: у сторіс присутні й лайка, і суржик. На скільки це поєднується з вами?
Це і відрізняє Люду з Голівуду від мене справжньої. У житті я більш спокійна, не лаюсь, не матюкаюсь. Я досить вихована персона, але оце внутрішнє я… (сміється). Якщо чесно, сама не знаю чому так, де цей образ у мені жив, звідки він з’явився? У житті поводжуся зовсім не так.
Як рідні ставляться? Чи подобається їм цей образ? Бачу, що в роликах і чоловік з’являвся, і мама, і навіть тато…
Чоловік спочатку був проти, але потім він зрозумів, що проти мене особливо не попреш. Мені хотілося це робить, я це робила. Чоловік змирився, звик, потім почав теж отримувати від цього задоволення. Ба більше, він побачив, що люди зі мною фотографуються, пишуть, подарунки надсилають, я почала заробляти в декреті. Це стало моєю роботою. Він зрозумів, що це не просто «хі-хі-ха-ха», а дійсно праця, яка може оцінюватися. Батьки? Мама із самого початку підтримувала й допомагала. І тато також підтримує.
А як до зйомок ставляться сусіди чи випадкові глядачі? Чи були кумедні ситуації?
Було таке, що я в суботу о 8 ранку на балконі співала пісні і кричала: «Ви, сусіди, у вас совісті немає, ви не хочете зі мною кофе попить!» О 8 ранку. І сусід зверху почав кричати мені, що я несповна розуму, що ніхто й не захоче зі мною каву пить, що я людям спать не даю, щоби я закрилася в себе в кімнаті й там волала. Я довго не думала, не сварилась, а просто втекла. Ось така була історія (сміється).
А взагалі продумаєте відео чи це імпровізація?
Сценарій точно не пишу. Ні, ідею продумую наперед, наприклад, сьогодні зніматиму пародії чи щось інше, про що буду говорити. А далі — вмикаю камеру, одягаюсь в образ і воно само собою з’являється.
У вас величезна кількість підписників (144 тис.). У чому секрет успіху?
Треба зачепити людей. Чим я взяла? Тим, що відрізняюся від решти. Немає більше таких. Ні, вайнерів є багато, але в мене цілком продуманий образ. Чимось схожий навіть на Вєрку Сердючку: у житті Данилко один, а на сцені інакший. Мабуть, цим і взяла, якоюсь простотою. Якщо чесно, то не уявляю, як просунути сторінку, якщо ти класичний блогер, у якого всі фотографії відфотошоплені, відредаговані і всі зазвичай в одному кольорі.
Там, де прихильники, є й хейтери. Як до них ставитесь?
Мені на початку блогу це все було дуже неприємно. Я пропускала через себе все це, геть переживала, вночі навіть спати не могла. Але з часом зрозуміла, що на хейтерах можна зробити собі крутий рейтинг. Я на них граю, вони мені допомагають придумувати ідеї для роликів. Можу просто висміяти їх у ролику й це буде розрив. У цьому є свій плюс. Я б не хотіла, щоби мої хейтери кудись зникали.
Ви отримали народного Оскара за кращу жіночу роль, а цього літа Вас визнали найпозитивнішим блогером. Що означають для Вас ці нагороди?
Ой, ви знаєте, коли в мене було 25 тисяч підписників, мене покликали на телеканал «Україна». Я ще тоді свого обличчя в інстаграмі не показувала, ніхто не знав, що в мене є син, що в мене є чоловік. Це були просто відеоролики в образі. А на ТБ мене попросили показати своє справжнє обличчя. І це для мене було дуже бентежно, переживала, як до цього поставляться підписники, хвилювалась, що відпишуться, бо буде вже не так цікаво. Але коли люди почали писати: «Ми дивимось, столи накрили, чекаємо знайомства з тобою», страхи розвіялись і мені було дуже приємно. А «найпозитивніший блогер»? Я бачила решту блогерів і здогадувалася, що ця номінація моя. Бо вони всі позитивні й хороші, але такі ржачні відоси були лише в мене.
Чи легко записувати кумедні та веселі ролики? Це ж завжди треба бути в гуморі…
Я в житті не часто сміюсь і радію. Я скоріше меланхолічна людина. І бувають такі дні, коли зйомки даються дуже важко. Але хочеш не хочеш — мусиш. Раніше, коли не хотілося, однаково знімала через силу. Але побачила, що людям це не заходить. Тому перестала так робити. Бувають дні, коли в сторіс не «гоню», а просто показую своє життя. Взагалі, веселити людей — це одна з найважчих професій: часто на душі бува геть не те, про що ти говориш.
Безкінечні сторіс не втомлюють?
Я не так втомилася знімати, як втомилася від екрану телефону. Таке відчуття, що увесь час мігрень, очі ріже. Такий момент є. Але я ще не втратила цей кайф бути блогером. Просто задумуюсь над тим, щоби зробити один день на тиждень вихідним і не знімати взагалі.
У вас є маленький син — як вдається поєднувати блогерство з вихованням малюка?
Він часто мене просить, щоби не брала телефон, щоби поклала. І я його слухаю. А ще він тепер у садок ходить — це теж допомагає. А раніше, коли був менший, спав більше. Взагалі, основну частину відео я знімаю, коли дитина спить: в обідній час або ввечері. У мене, на відміну від багатьох мам, робота не робиться, не прибирається, коли дитина спить, бо в мене зйомки (сміється).
Ну й насамкінець, хотілося б почути пораду, як стати успішним блогером для тих, хто лише починає?
Треба знайти свою фішку, бути неповторним. Ставку робити на відео, адже цей напрям набирає сьогодні обертів. І, звісно, показувати своє не вигадане, а справжнє життя. Бо ідеальна картинка ідеально приготовленої їжі вже нікому не цікава. Людям цікавіше зайти й побачити — ага, осьо в мене макарони в каструлі, десь там салатик, бо я звичайна людина, така, як і ви.
Розмовляла Наталія ЛОЗОВИК
