Магія її голосу повертає нас до коріння предків. І не лише в надзвичайно мелодійних піснях Лемківщини, але й у багатьох творчих проєктах, які, здається, народжуються один за одним. Хоч я з цією неймовірною жінкою багато років тому познайомилася на іншій сцені — театральній. Тоді, дивлячись на її трагічну «Дарусю», ніколи б не могла повірити, що бути акторкою вона ніколи й не мріяла. Про знакові ролі, попит на українські традиції та як її норовливий характер вдалося полюбити коханому розповідає провідна акторка Івано-Франківського драмтеатру, заслужена артистка України, співачка, лемкиня у третьому поколінні та щаслива мама й дружина Галина БАРАНКЕВИЧ.
У Вас стільки амплуа, що кожен знає свою Галину Баранкевич, а як би Ви себе охарактеризували?
Я абсолютно творча людина. Напевно, ще з дитинства було в мені закладено, що не любила, коли мене ставили у будь-які рамки. Це, звісно, не стосується дисципліни чи законів, але дуже болісно переживаю жорсткі межі. Навіть у вихованні сина чи у житті сім’ї є певний графік, розпорядок дня, але він дуже різний, бо одноманітність мені набридає. У всьому мушу бачити творчість, така я народилася.
