Обожнюю Різдво! І не через спогади про гроші з коляди (надіюсь, тут ви усміхнетесь). Обожнюю за спогади про бабусю і дідуся. За бабусину кутю, яку вже більше ніхто в світі не приготує так, як вона (мамо, вибачте!). За аромат узвару. За колядки такі, які не знайдеш. За те, як дідусь заходив з дідухом і віншував. За очікування, щоб якнайшвидше вийшла перша зірка та можна вже було їсти кутю і колядувати. За вертеп, який зупиняв нашу машину дорогою додому. Я лякалась, але було весело.Можливо, і у вас є такі самі спогади або, навпаки, таких спогадів у вас немає і все це здається далеким.
Саме тому ми зібрали архівні фотографії з різних куточків України. На цих знімках люди, які, попри заборони та небезпеку, об’єднувалися, щоб святкувати Різдво. Вони передавали одні одним тепло і надію навіть у найтемніші часи. Це нагадування для нас, що навіть, коли здається: це все — кінець, проте це не так, доки ми пам’ятаємо, відновлюємо та продовжуємо те, за що вони боролися.
