Екстравагантний, нетиповий і феєричний. Так можна описати не лише неймовірний асоціативний живопис відомого франківського художника Михайла ДЕЙНЕГИ, але й самого митця. Його одразу помічаєш серед десятків людей на вулиці. І не тільки завдяки неодмінно яскравим «лукам», а й космічному світлу, яке він несе у собі. Про улюблену справу, якій присвятив усе своє життя, сон, що став пророчим для його творчості, та у яких барвах бачить українську перемогу читайте в інтерв’ю журналу LIKE.
Пане Михайле, чи хоча б приблизно рахували, скільки картин написали за ці всі роки?
Це неможливо порахувати (усміхається). Тому що працювати у художньо-виробничих майстернях я почав ще після армії. Мої роботи вперше потрапили тоді на виставку, яку б тепер називали всеукраїнською, і з того часу почався мій творчий шлях. Вже не кажу про те, що вчився у Косові. Але це був період ще до вступу в інститут, в який я дуже хотів. А вже після навчання у мене почалася творча феєрія.Тут на полицях теж чимало робіт, а чому вони у майстерні?Колись мене питали, де можна побачити мої роботи? — В музеях України: Київ, Полтава, Дрогобич, Франківськ, зрозуміло. Дуже багато полотен у Румунії, Польщі, Канаді, США, є в Німеччині, Чехії та навіть в Австралії. Тому я й не можу порахувати, скільки їх усіх. Зараз такий непростий період: спочатку — ковід, тепер — повномасштабна війна. Художникам так само нині нелегко, як і усім іншим. А щоб не впадати у якийсь такий песимістичний транс, я приходжу сюди, у майстерню, працюю і складаю картини на полицю. Готуюся до великої персональної виставки у 2026-му(усміхається).
